Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Зберешся вранці,— сказав він. — Можна ж зібратись і вранці.

— Ні, краще зараз, Діку. Так буде легше. Але я так втомилася. Все це мене страшенно стомило, й голова розболілася.

— Що ж, роби як знаєш.

— Боже, — сказала вона, — як прикро, що все так вийшло. Та нічого не вдієш. Я постараюся все для тебе тут улаштувати. Доведеться найняти служницю. Якби я не наговорила того всього та якби ти мене не вдарив, — хто знає, може, воно ще й залагодилося б.

— Ні. Все скінчилося ще до того.

— Мені жаль тебе, Діку.

— Не жалій мене, бо я тебе ще раз ударю.

— Може, мені полегшало б, якби ти мене знову вдарив, — сказала вона. — Мені так жаль тебе.

— Іди ти к бісу.

— Даремно я сказала, що ти кепський коханець. Я ж на цьому не знаюся. Напевно, тобі ціни не складеш.

— Та й ти не перший сорт, — сказав він.

Вона знову заплакала.

— Це гірше, ніж ляпас, — сказала вона.

— А ти що про мене казала?

— Не знаю. Не пам'ятаю. Я була така люта, і ти мене так скривдив.

— Вже можна без емоцій. Адже все скінчилось.

— Я не хочу, щоб усе скінчилось. Але так вийшло, і вже яе зарадиш.

— Тобі залишився твій п'яниця професор.

— Не треба, — сказала вона. — Не будемо більше про це, краще помовчимо, гаразд?

— Гаразд.