Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Ну, навіщо так, — сказав Спелмен. — Я не буйний. Цебто я рідко коли буваю буйний. Давайте вип'ємо.

— І давно ви збожеволіли?

— Та я, по-моєму, таким і вродився, — сказав Спелмен. — Повірте, в наш час це єдиний спосіб бути щасливим. Що мені до того, скільки коштують акції «Дуглас Ейркрафт»? Що мені до того, скільки коштують акції Американської телефонно-телеграфної компанії? Все це мене не обходить. Я читаю одну з ваших книжок, чи п’ю, чи дивлюся на фотографію Сільвії, і я щасливий. Я — мов птах. І не просто птах. Я… — На мить він завагався, підшукуючи слово, а тоді скоромовкою випалив: — Я гарненьке лелеченя. — І почервонів. Він утупився очима в Річарда Гордона, губи його сіпалися, і тут дужий на вигляд молодий блондин відокремився від компанії в глибині бару, підійшов до Спелмена й поклав руку йому на плече.

— Ходімо, Гарольде, — сказав він. — Час уже додому.

Спелмен дико дивився на Річарда Гордона.

— Він кепкує з лелеки, — сказав він. — Він цурається лелеки. Лелеки, що кружляє поза хмарами…

— Ходімо, Гарольде, — сказав дужий блондин.

Спелмен простяг руку Річарду Гордону.

— Не ображайтеся, — сказав він. — Ви добрий письменник. Пишіть і далі в тому ж дусі. Пам'ятайте, що я завжди щасливий. Не звертайте уваги на критиканів. До побачення.

Дужий блондин обняв його за плечі, й вони вдвох рушили крізь натовп до виходу. Спелмен озирнувся й підморгнув Рі* чардові Гордону.

— Симпатичний хлопець, — сказав хазяїн. Він постукав себе пальцем по лобі.— Дуже освічений. Певно, завчився. Любить, бити склянки. Але то в нього не від злості. Він платить за все, що розіб'є.

— І часто він до вас заходить?

— Щовечора. Як він вам казав, хто він? Лебідь?

— Лелека.

— Вчора він був конем. Із крилами. Таким, як на пляшці віскі, тільки з крилами. Дуже симпатичний хлопець. Грошей — повні кишені. Тільки несповна розуму. Родичі тримають його тут з опікуном. Він мені дуже хвалив, ваші книжки, містере Гордон. Чого вам налити? Я пригощаю.

— Віскі,— сказав Річард Гордон. Він побачив, що до нього підходить шериф — довжелезний, худий, як скелет, і надзвичайно привітний чоловік. Річард Гордон уже бачив його сьогодні в гостях у Бредлі й розпитував про пограбування банку.

— Якщо маєте вільний час, — сказав йому шериф, — трохи згодом я можу взяти вас з собою. Катер берегової охорони веде в порт човен Гаррі Моргана. Його помітив танкер неподалік від Матакумбе. І в тому човні — вся банда.

— Та невже? — сказав Річард Гордон. — Невже вдалося всіх захопити?

— Передали, що тільки один із них живий, а решта — трупи.

— А хто живий — сказали?