Розділ «МАЄШ І НЕ МАЄШ»

— Можеш бути певна, що зраджував — і не раз.

— Може, й зраджував, але признавався в цьому не їй, а священикові, і якщо зраджував, то тільки тому, що не міг перебороти себе, і потім він жалкував і розкаювався. Він не робив цього із цікавості, чи з півнячого марнославства, чи для того, щоб потім похвалитися перед дружиною своїми амурними перемогами. Якщо це й траплялося, то лише тому, що мати на ціле літо вивозила нас за місто, а він гуляв із приятелями й напивався. Він був справжня людина.

— Шкода, що ти не письменниця. А то б написала про нього книжку.

«— Я написала б краще за тебе. А Джон Макуолсі людина ' добра. На відміну від тебе. Ти добрим бути не можеш. І справа тут не в політичних переконаннях і не в релігії.

— Для мене релігії не існує.

— Як і для мене. Але колись існувала й існуватиме знову, 1 ти вже не зможеш відняти її в мене, як відняв усе інше.

— Так-так.

— Ти будеш у ліжку з якою-небудь багатою жінкою на зразок Елен Бредлі. Як вона, задоволена тобою? Вже сказала, що ти незрівнянний коханець?

Дивлячись на її засмучене, розгніване обличчя, якому сльози тільки додали краси, на її уста, розпухлі, мов бруньки після дощу, на скуйовджені чорні кучері, що обрамляли її обличчя, Річард Гордон зрозумів, що остаточно втратив її,

— І ти мене вже не кохаєш?

— Я ненавиджу саме це слово.

— Гаразд, — сказав він і раптом навідліг ляснув її по обличчю.

Вона скрикнула, тепер уже від болю, а не від гніву, й припала чолом до столу.

— Даремно ти це зробив, — сказала вона.

— Ні, недаремно, — сказав він. — Ти знаєш усе, але ти не знаєш, як треба було мені це зробити.

Сьогодні вдень вона не помітила, як він прочинив двері. Вона бачила тільки білу стелю з ліпними, наче глазурованими купідонами, голубками й візерунками, що раптом набули рельєфності в світлі, яке проникло крізь прочинені двері.

; Річард Гордон повернув голову й побачив його, опасистого й бородатого, на порозі.

— Не зупиняйся, — сказала Елен Бредлі.— Будь ласка, не зупиняйся. — Її золотаве волосся розсипалося на подушці.

Але Річард Гордон завмер; дивлячись на двері.

— Не думай про нього. Ні про що не думай. Не зупиняйся, чуєш? — з гарячковою наполегливістю казала жінка.