Розділ «ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ»

— Ах ти ж чорношкірий китаєць!

Тубільці працювали швидко, а з хижі вийшли дві жінки й спинились неподалік, дивлячись, як носять і складають у машину речі. Обидві були гарні, ставні, соромливі, але цікаві. Римлянин ще не повернувся. Неприємно було поїхати отак, не попрощавшись, не пояснивши йому причини від'їзду. Мені подобався цей Римлянин, і я відчував до нього велику повагу.

Я пив віскі з водою й дивився на дві пари рогів куду; прихилених до стіни курника. Роги плавними спіралями піднімались над білими, старанно вичищеними черепами й, розходячись у боки, робили вигин, потім другий, врешті плавно загиналися до гладеньких, ніби виточених із слонової кості, кінців. Одна пара мала менший розмах і була вища. Друга, майже така сама заввишки, була ширша й товща. їх темно-горіхова забарва милувала око. Я підійшов і прихилив спрінгфілд до стіни між ними, і їхні кінці сягали вище цівки. Коли мимо проходив Камау, я попросив його принести фотоапарат, а потім стати біля рогів і зробив знімок. Потім Камау по одній переніс голови до машини.

Геррік, бундючний, як півень, голосно розмовляв із жінками. Як я зрозумів, він пропонував їм наші порожні бензинові каністри в обмін на щось.

— Іди сюди, — гукнув я його.

Він підійшов, з тим же задерикувато-зухвалим поглядом.

— Послухай, — сказав я йому по-англійськи. — Якщо до кінця Цієї поїздки я не віддубашу тебе, то це буде просто диво.

А якщо вже дістану до твоєї пики, то полічу зуби, будь певен. Оце й усе.

Він не зрозумів, але мій тон був зрозуміліший за слова, взяті із словника. Я підвівся й на митах пояснив жінкам, що можуть забрати каністри і ящики. Я не міг не віддячити їм, та й не міг дозволити цьому Геррікові зробити якесь неподобство.

— Лізь у машину, — наказав я йому. — У машину! — повторив я, коли він намірився віддати жінкам одну з каністр.

Він пішов до машини.

Ми спакувались і були готові в дорогу. Роги вигиналися над заднім сидінням, прив'язані до вантажу. Я залишив хлопчикові гроші для Римлянина й одну шкуру куду. Потім ми залізли в машину. Я сів спереду, поруч з вандеробо-масаєм. Позаду сіли М'Кола, Геррік і гонець, мешканець придорожнього села, того, звідки був і Дід. Дід заліз на багаж і сидів, скоцюрбившись, під самісіньким верхом.

Помахавши всім на прощання, ми проїхали повз членів родини Римлянина, літніх, негарних тубільців, які смажили здоровезні шматки м'яса на вогнищі біля стежки, що вела через маїсове поле до струмка. Ми щасливо переправилися через струмок, вода в ньому спала, а береги підсохли; я оглянувся на хижки, на загорожу, де був наш табір, на сині пагорби, потемнілі під хмарним небом, і знову пожалкував, що не попрощався з Римлянином і не пояснив йому, чому від'їжджаємо так раптово.

Потім ми їхали через ліс, знайомою дорогою, кваплячись завидна вибратися на відкрите місце. Двічі ми загрузали, й Геррік із якоюсь безтямністю починав командувати, поки інші рубали кущі й копали землю, тож кінець кінцем мені страшенно захотілося відлупцювати його. Йому просто була потрібна тілесна покара, як ляпас дитині, що надміру розпустувалась. Камау і М'Кола сміялися з нього, а він розігрував із себе вождя, що вертає додому з щасливого полювання. Йому бракувало тільки страусового пір'я.

Коли ми ще раз загрузли і я працював лопатою, а Геррік розкерувався, що далі нікуди, й нагнувся, я буцімто несамохіть штурхнув його держаком у живіт; він присів. Я, ніби нічого не помітивши, працював собі, й ми троє — М'Кола, Камау і я — уникали глянути один на одного, щоб не розреготатись.

— Мені боляче, — здивовано поскаржився він і встав.

— А ти не підходь близько до людини, яка копає,— мовив я по-англійськи. — Це вкрай небезпечно.

— Мені боляче! — повторив Геррік, тримаючись за живіт.

— Потри його, — порадив я йому.

Та коли ми знов посідали в машину, мені стало шкода жалюгідного ледаря й лицедія. Я попросив у М'Коли пива. Він дістав ддяшку з багажу позаду, відкрив її, і я почав повільно пити. Ми їхали тепер по місцевості, схожій на оленячий парк. Я озирнувся Й Побачив, що Герріку вже непогано і він знову базікає безугаву. Вія потирав живота й, видно, хвалився, який-бо він молодець: мовляв, зовсім не відчув болю. Я зауважив, що Дід пильно сте-Ясить згори, як я п'ю пиво.