Розділ «ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ»

— Усі самиці,— наполягав Геррік.

— Поранена одна велика самиця. Поранений один самець.

Я казав це з такою певністю, що вони погодились зі мною і якийсь час ретельно нишпорили в траві, але я бачив, як усі потроху втрачають надію.

«От би зараз сюди доброго пса! — подумав я. — Одного доброго пса».

Знову підійшов Геррік.

— Усі самиці,— сказав він. — Дуже великі самиці.

— Сам ти самиця, — відповів я. — Дуже велика самиця.

Мої слова розсмішили вандеробо-масая, що був сама скорбота. Брат Римлянина, видно, ще трохи вірив у самця, зате красу-нин чоловік давно вже не вірив нікому й нічому. Гадаю, не вірив навіть у те, що я напередодні вбив куду. Що ж, після цієї стрільби, я його не засуджував.

Надійшов М'Кола.

— Хапана, — похмуро кинув він. — А тоді спитав: — Бвана, ти справді влучив у самця?

— Так, — відповів я.

На мить я й сам усумнився, що самець існував. Потім знов згадав густу лискучу чорноту його шерсті й високі роги, перш ніж він відкинув їх назад, згадав, як він біг серед стада, значно вищий за всіх, чорний-пречорний, і М'Кола так само побачив його крізь туман недовіри, властивий дикунові, який вірить тільки в те, що бачить.

— Так, — погодився він. — Я бачив його. Ти його поранив.

Я знову вдався до пальців:

— Сім самиць. Я вбив найбільшу. П'ятнадцять самиць, один самець. Я поранив самця.

Вони знову повірили мені й заходилися шукати, кружляючи, але їхня віра миттю випарувалась під пекучим сонцем, серед високої колихкої трави.

— Всі самиці,— знову заявив Геррік.

Вандеробо-масай кивнув, роззявивши рота. Я відчував, як рятівничий сумнів переймає й мене. Адже куди легше було кинути ці пошуки під жарким сонцем у цій голій улоговині та на цьому крутосхилі. Я сказав М'Колі, що ми обстежимо долину з обох боків, закінчимо білувати самицю, а потім удвох зійдемо вниз і пошукаємо самця. При такій недовірі тубільців було марно провадити з ними пошуки далі: Я не міг вишколити їх, не мав влади, щоб навести дисципліну. Якби наді мною не було закону, я б застрелив Герріка, і тоді б вони або шукали, або забралися к бісу. Гадаю, що шукали б. Не те щоб Геррік був така знаменитість, він просто розкладав усіх. Тож ми з М'Колою знову спустились у долину, обнишпорили її вздовж і вшир, як мисливські пси, обдивилися й попереві-ряли всі сліди. Я знемагав від спеки й спраги. Сонце смалило не на жарт.

— Хапана, — врешті мовив М’Кола.

Пошуки виявилися марними. Чи то був самець чи самиця — ми нічого не знайшли.