Розділ «ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ»

А я плескав його по спині.

Потім я сказав:

— Подивіться на роги, Старий.

— Та вже бачив! Півмашини зайняли.

Потім я міцно обійняв дружину, яка видавалася зовсім дрібненькою в просторому стьобаному халаті, і ми казали одне одному ніжні слова. Тут вийшов Карл, і я гукнув:

— Привіт, Карле!

— Я дуже радий, — мовив він. — Чудові роги.

М'Кола вже витяг роги з машини; він і Камау тримали їх в світлі багаття, щоб усі могли бачити.

— А які успіхи у вас? — спитав я Карла.

— Та вбив ще одного з оцих… як же пак вони звуться? Тен-далла.

— Чудово, — сказав я. Я був спокійний, знаючи, що більших рогів, ніж у моєї антилопи, не знайдеш, і щиро сподівався, що й у нього здобич непогана. — Скільки дюймів?

— Ет, п'ятдесят сім, — відповів Карл.

— Покажіть, — сказав я, відчуваючи, як у мене всередині все похололо.

— Онде вони, — сказав Старий, і ми підійшли ближче.

То були найбільші, найрозкидистіші, найгарніше вигнуті, най-темніші, наймасивніші й найчудовіші роги в світі! Ужалений Гострою заздрістю, я відчув, що віднині й дивитися не зможу на Ісвою здобич. Ні, ні, ніколи!

— Чудово! — хотів весело сказати я, та тільки якось хрипко Крякнув. Я знову спробував прогнати приголомшливе враження: — Молодець! Як же це ви його вполювали?

— Там їх було три, — відповів Карл. — Усі такі здоровенні, як і оцей. Я навіть не міг сказати, котрий з них найбільший. Сутужно нам довелося. Я стріляв у нього чотири чи й. п'ять разів.

с= Ваш куду — справжнє диво! — сказав я. Це звучало вже трошки краще, однак я знав, що обдурити нікого не вдасться.

— Щиро радий, що ви роздобули таких, — сказав Карл. — Вони просто красені! Вранці ви мені неодмінно все розповісте. А зараз ви, напевно, страшенно стомлені. На добраніч!

Делікатний, як завжди, він відійшов, надавши нам можливість вільно поговорити.