Розділ «ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ»

— Ні.

— Чаю? — спитав він.

— К бісу чай!

. — Не треба чаю?

— Віскі краще.

— Так, — з почуттям погодився він. — Так.

— А чай питимемо вранці. Вдосвіта.

— Гаразд, бвана М'Кумба.

— Спи тут. Надворі дощ. — Я показав на брезент, де тихо по-рощили краплини, — то найприємніший звук для нас, що часто живемо просто неба. Так, це був приємний шум, який, однак, Віщував нам мало хорошого.

— Гаразд.

— Візьми попоїж.

— Гаразд. Не хочеш чаю?

— К бісу чай!

— А віскі? — з надією спитав він.

— Віскі скінчилося.

— Віскі,— з твердою наполегливістю повторив він.

— Ну, гаразд, — сказав я. — Піди поїж.

Наливши в кухоль віскі наполовину з водою, я заліз під москітну сітку, намацав свою одежу, знов ретельно згорнув її й поклав у голови, тоді ліг на бік. Спираючись на лікоть, неквапно випив віскі, потім поставив кухля, намацав під розкладачкою спрінгфілд, поклав поруч із собою під ковдру ліхтарик і невдовзі заснув під заколисливий шум дощу. Я був прокинувся, коли зайшов М'Кола й став стелитися та вкладатися, — вдруге я пробудився вночі й почув поруч його сонне дихання. Вранці він устав і закип'ятив чай, коли я ще спав.

— Чай, — сказав він, стягуючи з мене ковдру.

— Ох, цей клятий чай, — буркнув я і сів на розкладачці, ще не зовсім прокинувшись.