Розділ «ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ»

— Нам зараз тільки й бракує його страусового пір'я, — докинув Старий.

— А декотрим воно подобається.

— Отож-бо. І відразу хапаються за фотоапарати.

— Ото жах! — мовив я.

— Кошмар! — погодився Старий.

— Якщо ми останнього дня не вполюємо куду, я можу всадити Геррікові кулю в зад. Що мені за це буде?

— Серйозні неприємності. Тоді вже стріляйте й у мене.

— Ні, тільки в Герріка.

— То краще зовсім не стріляти. Пам'ятайте, що ви зробите неприємність насамперед мені.

— Та я жартую, Старий.

З'явився Геррік, уже без головного убору, а з ним Абдулла, і Старий поговорив з ними.

— Вони пропонують полювати біля пагорба на новому місці.

— Чудово. І коли?

.— Хоч і зараз. Але, здається, буде дощ. Тож покваптеся.

Я послав Моло по мої чоботи й дощовик, М'Кола виніс мені З намету спрінгфілд, і ми пішли до машини. Цілий день було хмарно, і тільки вранці та ще по обіді сонце ненадовго визира-до крізь хмари. Насувалися дощі. От і зараз почало мрячити, і сарана більше не літала в повітрі.

— Мене долає сон, — сказав я Старому. — Давайте вип'ємо.

Ми стояли біля кухонного вогнища під великим деревом; у

листі шелестів дрібний дощик. М'Кола приніс флягу з віскі й урочисто вручив мені.

— Хочете? — запропонував я Старому.

— Що ж — випити не завадить.