Розділ «ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ»

Мабуть, у своєму наметі. То що ви поробляли сьогодні?

— Та блукали навколо пагорба. Бачили двох самиць куду. Страшенно радий, що ви здобули його, — сказав я Карлові, ставши біля входу до його намету. — То як воно було?

— Ми сиділи в засідці, тубільці зробили мені знак пригнутись, а коли я підвів голову, то побачив його просто перед собою. Він здався мені велетенським.

— Ми чули ваш постріл. Куди ви його влучили?

— Здається, спочатку в ногу. Потім ми ганялися за ним, і я стріляв іще кілька разів, поки звалив його.

— А я чув тільки один постріл.

— Ні, їх було три або й чотири.

— Видно, гори заглушали постріли, якщо ви віддалились убік, ганяючись за ним. А роги в нього масивні й розкидисті.

— Дякую, — сказав Карл. — Сподіваюся, ви вполюєте значно кращого. Провідники казали, що там був іще один, але я його не бачив.

Я повернувся до нашого тенту, де сиділи Старий і Мама. Видно, вони були не в захваті від того куду.

— Що з вами? — спитав я.

— Ти бачив голову? — замість відповіді, спитала дружина.

— Атож.

— Яка ж бо вона страшна.

А що ти хочеш: це куду. Карл каже, там бігає іще один.

— Так, Чаро й слідопити запевняють, що той був із цим. Здоровенний самець із гарнющими рогами.

— От і чудово. Цього вб'ю я.

— Якщо він ще раз прийде.

— Добре, що' він застрелив куду, — сказала Мама.

— Б'юр> об заклад, він ще вб'є найбільшого куду на світі,— зауважив я.