Розділ «ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ»

— А Карл, мабуть, уже порозганяв усіх чорних антилоп.

— Ми не встигнемо з'їздити до попереднього табору по роги. А знаєш новину?

— Ні.

— Я дала собі слово не курити півроку, якщо ти вб'єш ку-ДУ- сказала Мама. — І вже кинула.

Ми попоїли, а потім я подався до намету, ліг і став читати. Я знав, що в мене ще є можливість уполювати куду завтра вранці. й намагався відволікатись. Та все ж я нервував і боявся заснути, щоб не почувати себе кволим після денного сну, тим-то вийшов з намету, сів на полотняний стілець під тентом і став читати «Життєпис Карла II», час від часу підводячи голову, щоб подивитися на сарану. То було захоплююче видовище, і я ніяк не міг до нього звикнути.

Врешті я заснув на стільці, поклавши ноги на ящик від консервів, а коли пробудився, то біля мене стояв поганець Гер-рік у пишному головному уборі з чорного і білого страусового пір'я.

— Забирайся звідси, — мовив я по-англійськи.

Він не зрушив з місця, а стояв собі, гордо й самовдоволено всміхаючись, а потім повернувся, щоб я міг поглянути на нього й збоку.

Тим часом із свого намету вийшов Старий з люлькою в зубах.

— Подивіться-но! — гукнув я йому.

Він глянув, буркнув: «О господи!» — й зник у наметі.

— Куди ж ви? — мовив я. — Просто не звертайте на нього уваги, та й годі.

Старий знову вийшов, уже з книжкою, і далі ми сиділи й теревенили, ніби й не помічаючи Герріка, що все хизувався своїм пишним убором.

— Здається, цей поганець ще й хильнув, — зауважив я.

— Можливо.

— Я чую запах спиртного.

Не дивлячись на Герріка, Старий тихо мовив йому кілька слів.

— Що ви йому сказали?

— Та щоб одягся по-людськи і був готовий в дорогу.

Геррік пішов геть, метляючи страусовим пір'ям.