Розділ «9»

— Отож.

— Усе законно. Вони не можуть зупинити його.

— Я знаю.

— Чорт. Мені це в голові не вкладається.

Ми допили до денця, поки я розповідала. І я відчувала, як займаються мої щоки.

— Мені гидко думати, що покинула його, але я, Трино, не можу бути частиною цього. Не можу…

— М-м-м. — Вона думала. Моя сестриця вміє зробити «задумане обличчя». Це змушує людей почекати, перш ніж говорити з нею далі. Тато каже, що коли я роблю «задумане обличчя», то здається, наче я хочу в туалет.

— Не знаю, що діяти, — сказала я.

Вона подивилася на мене, її обличчя раптом заяснилося.

— Усе просто.

— Просто…

Вона налила нам іще по разу.

— О!.. Цю ми вже допили. Так. Просто. У них є гроші, правильно?

— Мені не потрібні їхні гроші. Вона запропонувала мені підвищити зарплату. Річ не в цьому.

— Замовкни. Не для тебе, ідіотко. Вони мають власні гроші. І він, очевидно, одержав до біса грошей за страховим полісом від нещасного випадку. То скажи їм, що тобі потрібен бюджет, а потім використовуй ці гроші… Скільки там ще? Чотири місяці, які в тебе лишилися. І ти зміниш погляди Вілла Трейнора.

— Що?

— Ти можеш його змінити. Ти казала, що він проводить значну частину свого часу в приміщенні, так? Ну, то почни з чогось маленького, а коли витягуватимеш його на прогулянки, подумай про всі дивовижні речі, які ти могла б зробити для нього, все, що може змусити його захотіти жити: пригоди, закордонні поїздки, плавання з дельфінами й таке інше. І тоді ви це зробите. Я можу тобі допомогти. Я пошукаю матеріали в інтернеті, в бібліотеці. Б’юся об заклад, ми зможемо придумати для нього щось надзвичайне. Те, що зробить його щасливим.

Я витріщилась на неї.

— Катрино…

— Так. Я знаю. — Вона вишкірила зуби, коли я почала всміхатися. — Я геній, не взяв би мене кат.