Розділ «9»

— Досить конструктивна за їхніми стандартами: вони ходять до сімейного консультанта.

Її вишуканий вовняний костюм, перли та дорога зачіска вирізняли її посеред людей, які були вдягнені у спортивні штани та яскравий дешевий одяг з мережевих крамниць. Місіс Трейнор здавалася навіть суворішою, ніж того ранку, коли заскочила мене сонну у Вілловій кімнаті. Я завважила десь на споді душі, що не сумуватиму за Каміллою Трейнор.

— Я подумала, чи не могли б ми з вами декілька хвилин побалакати? — Вона підвищила голос, щоб було чутно крізь вигуки натовпу.

Місіс Гришем тепер викидала Ричардові маркові вина. Кожне розбивання пляшки супроводжувалось веселими викриками та ненастанними благаннями містера Гришема. Річка червоного вина текла під ногами людей у стічну канаву.

Я подивилась на натовп, а потім на будинок позаду мене. Я не могла в’явити, як місіс Трейнор увійде в передню кімнату з неприбраними іграшковими поїздами, дідусем, що тихо хропить перед телевізором, мамою, яка розпилює освіжувач повітря, щоб приховати запах батькових шкарпеток, і Томасом, що вискакує та бурмоче «недоумок» до нового гостя.

— Зараз не найкращий час.

— Можливо, ми могли б поговорити в моїй машині? Лише п’ять хвилин, Луїзо. Без сумніву, ви мусите знайти їх для нас.

Декілька наших сусідів зиркнули в мій бік, коли я сідала в машину. Я раділа, що сім’я Гришемів була темою того вечора, інакше приводом для обговорення могла стати я. На нашій вулиці, якщо ти сідала в дорогу машину, це означало, що або ти підчепила футболіста, або тебе арештували поліціянти.

Дверцята замкнулися з приглушеним звуком, і враз запанувала тиша. Машина пахла шкірою, і в ній не було нічого зайвого, лише ми з місіс Трейнор. Жодних обгорток від цукерок, бруду, загублених іграшок чи ароматизаторів, що приховують запах молока, яке пролили тут три місяці тому.

— Я гадала, ви добре розумієтеся з Віллом… — Вона говорила так, ніби зверталась до когось просто перед собою. Коли я не відповіла, вона провадила далі: — Проблема в грошах?

— Ні.

— Вам потрібна довша перерва на обід? Я знаю, що вона досить коротка. Я могла б попрохати Натана, щоб він…

— Річ не в робочих годинах. Чи грошах.

— Тоді в чому?

— Я не хочу…

— Послухайте, ви не можете отак покинути роботу й навіть не дозволити мені поцікавитись, у чому ж причина.

Я глибоко вдихнула й сказала:

— Я підслухала розмову. Вашу з дочкою. Минулої ночі. І я не хочу… я не хочу бути частиною цього.

— Он воно що.

Ми сиділи мовчки. Містер Гришем тепер намагався вибити вхідні двері, а місіс Гришем щосили жбурляла по ньому через вікно всім, чим могла. Вибір метальних знарядь був таким: рулон туалетного паперу, коробка тампонів, щітка для зливальниці, пляшечки з шампунем — певно, вона була у ванній кімнаті.