Розділ «Скорботний мудрець»

— Я загальмувала вибух, — пояснила дівчина. — Інакше б він тебе вбив.

— Ви всі й так ледь не загинули, — втрутилась Анжела. — Якби не я…

— Чи довго я тут лежу? — раптом схаменувся Ерагон.

— Усього півтори доби, — відповіла знахарка. — Тобі пощастило, що я була поруч, інакше ти одужав би не так швидко. Може, десь за півроку… Якби взагалі одужав…

Скинувши ковдру, хлопець крутнувся на місці, аби поглянути на спину. Але Анжела його зупинила.

— Ерагоне, — лагідно сказала вона. — Моя сила не така, як у Арії, до того ж я лікую травами. Тому, будь ласка, не рухайся так різко.

Збентежений хлопець обережно обмацав собі боки, потім спину… Зненацька його пальці торкнулися твердого рубця, який залишився на місці рани. Відмітина, подарована йому Смерком, тяглась від правого плеча аж до лівого стегна…

— Так, це жахлива ціна за перемогу, — співчутливо сказала Арія.

— Тепер ти схожий на мене, — посміхнувся Мертаг.

Ерагона охопило сум’яття, і він заплющив очі. То що, тепер він каліка? Та раптом у його голові зринуло видіння. «Юначе, думай про те, чого варта твоя перемога, — згадав він слова Скорботного Мудреця. — Ти позбавив землю зла. Крім тебе, цього ніхто не міг би зробити. Іди до мене, Ерагоне, і почуєш відповіді на всі свої питання».

— Я прийду, — прошепотів юнак. — Я скоро прийду…