TextBook Ерагон ковтнув холодного меду, й приємне тепло розлилося по тілу, а потім сягнуло затуманеного мозку.
«Сапфіро! — покликав він, сідаючи на ліжку. — Де всі? Де Арія?..»
Голова юнакові запаморочилась, і він упав назад, заплющивши очі й відчуваючи приступ нудоти.
— Що з Сапфірою? З нею все гаразд? Ургали перемагали… вона падала… Арія!
— Усі живі-здорові, — заспокоїла його знахарка. — І з нетерпінням чекають на твоє повернення. Хочеш із ними побачитись?
Ерагон кивнув. Знахарка підвелася й прочинила двері. Арія та Мертаг мовчки увійшли до кімнати, а Сапфіра лише просунула голову, бо їй тут було затісно.
— Я радий, що з тобою все гаразд, — посміхнувся юнак до неї. — Я пам’ятаю, як ти дихала вогнем на тих чудовиськ…
— Та нівроку! — посміхнувся дракон. — Ото вже повоювали!
Тим часом Ерагон помітив, що в ельфійки забинтовано руку, а в Мертага голову.
— Що з вами, друзі? — захвилювався він.
— Дрібниці. Головне, що ми таки перемогли! — відповів Мертаг. — Коли ти вразив Смерка, клани ургалів несподівано пішли один проти одного, так ніби з них спало якесь закляття. Уявляєш? Їхнє військо, втративши єдність, розпалося на окремі купки, і ми їх розбили!
— Усіх? — спитав Ерагон.
— Ні, — похитав головою юнак. — Багато поховалося по тунелях. Вардени та гноми зараз їх звідти викурюють. Я допомагав, аж доки не отримав від однієї з потвор по голові й не опинився тут.
— То тебе вже не кинуть до в’язниці? — не йняв віри Ерагон.
— Гадаю, що так, — скривився друг. — Зараз ніхто про це не думає, усі прийдуть до тями після битви. До речі, скрізь тільки й говорять про твою перемогу над Смерком! Якби не ти, нас би точно розбили.
— А де були близнюки? — раптом згадав юнак. — Я не міг їх знайти, коли вони були потрібні.
— Може, билися з ургалами деінде? — знизав плечима Мертаг. — От їм і було не до тебе.
— Щось мені не віриться, — буркнув Ерагон і, ніяковіючи, нарешті звернувся до ельфійки: — Ну, а ви із Сапфірою?
— Коли ти попередив дракона про те, що зустрів Смерка, — почала Арія, — я ще звільняла Сапфіру з поламаних обладунків. А коли ми закінчили, то було вже пізно спускатися Нескінченними Сходами… От нам і довелося розбити священний камінь, аби якнайшвидше потрапити до тебе.
— Але чому його скалки нікого не поранили? — здивувався хлопець.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ерагон» автора Паоліні К. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Скорботний мудрець“ на сторінці 2. Приємного читання.