Розділ «Казки про драконів»

— Гаразд, гаразд.

Ерагон тицьнув на двох торговців:

— Хто це такі?

— Купують зерно. Вони придбали геть усе майже задурно, а тепер базікають тут, гадаючи, що ми їм повіримо.

Ерагон миттю збагнув, чому Морн був такий сумний. Людям потрібні гроші. Без них вони не протягнуть.

— А про що ж вони базікають? — поцікавився він.

Мори пирхнув:

— Вони кажуть, ніби вардени уклали угоду з ургалами й збирають військо, щоб на нас напасти. Так, наче ми довгий час були в безпеці тільки завдяки нашому королю. Хоч йому, Галбаторіксу, насправді геть байдуже, чи спалять ущент наші села, чи ні… Ходи, послухай їх. А в мене досить клопоту й без тих побрехеньок.

Один із торговців був товстун, тож від кожного руху стілець під ним загрозливо потріскував. Борода й вуса в цього хлопа ще не виросли, його короткі ручки були схожі на дитячі, а губи бундючно випиналися, коли він ковтав із келиха. Другий мав пихате обличчя, а суха шкіра на його щелепах була кольору старого прогірклого масла. Порівняно з товстою шиєю й щоками, решта тіла видавалася неприродно кістлявою.

Безуспішно намагаючись примостити своє драглисте тіло на стільці, перший торговець сказав:

— Ні, ні, ви не розумієте. Тільки завдяки постійній турботі короля ви зараз можете мирно гомоніти з нами. Якби він, премудрий володар, позбавив вас підтримки, було б вам непереливки!

Хтось голосно заперечив:

— Еге ж, ви ще скажіть, що вершники повернулися, а кожен з вас убив сотню ельфів. Ви що, маєте нас за дітей, які вірять у ваші казки? Ми самі дамо собі раду.

Уся компанія гучно зареготала.

Торговець хотів був щось відповісти, але тут, махнувши рукою, втрутився його худий компаньйон. Коштовні персні зблиснули на його пальцях:

— Ви все неправильно зрозуміли. Ми знаємо, що імперія не може дбати про кожного з нас, як вам, певно, того хотілося б, але вона може стримувати ургалів та інших потвор, аби вони не сплюндрували це… — він довго шукав потрібне слово, — місце.

— Ви, — продовжив торговець, — цілком слушно обурюєтесь через те, що імперія ставиться до людей несправедливо, але жоден уряд не може догодити кожній людині. І завжди виникатимуть якісь суперечки й конфлікти.

Проте більшість із нас не має на що скаржитись. У кожній країні є свої невдоволені, яких не влаштовує баланс влади.

— Так! — вигукнула якась жінка. — Якщо ви хочете принизити варденів!

Товстий чолов’яга зітхнув: