Розділ «Дорогу знайдено!»

Ерагон прекрасно розумів, що б сказав зараз Бром, тому його обличчя потроху почала заливати фарба. Але яке до цього діло драконові? Утім, він і не думав відпускати зворохоблених юнаків.

— Якщо не хочеш просидіти під моєю лапою цілу ніч, — озвалася Сапфіра, — маєш помиритися з Мертагом. Зрозумів?

— Ліпше просто мене відпусти, — скривився юнак.

— Ні, — пролунала тверда відповідь.

Ерагон насилу обернувся до приятеля, злизнувши з губи кров. Той, уникаючи його погляду, сказав, дивлячись кудись у небо:

— Ну що, вона збирається з нас злазити?

— Ні, доки не помиримось. Отож кажи, чого ти хочеш?

— Я вже пояснив, що не хочу їхати до варденів.

— Не хочеш чи не можеш? — перепитав Ерагон у напарника.

— А бодай тебе! — вилаявся той, намагаючись звільнитися від драконячої лапи. — Не хочу, розумієш? Вони вимагатимуть те, чого в мене нема!

— Хіба ти щось у них украв?

— Якби ж то! — гірко посміхнувся Мертаг.

— Тоді в чому справа? Ти вбив когось із них чи звабив їхню жінку?

— Ні, моя вина в тому, що я просто народився, — тихо відповів юнак, і Сапфіра нарешті звільнила обох друзів. Вони звелися й обтрусили з одягу пилюку.

— Здається, ти просто не хочеш відповідати на моє запитання, — сказав Ерагон, обмацуючи розбиту губу.

— Ну то й що? — знехотя мовив Мертаг. — Кажу ж тобі, вардени не зрадіють моїй появі, навіть якщо я принесу їм голову короля, а швидше за все закують у кайдани…

— Слухай, може, все-таки розкажеш? — м’яко попросив вершник. — Ну, про те, що сталося, га? Часом я сам буваю не в захваті від своїх учинків, тому навряд чи суворо тебе засуджуватиму.

— Ні, ти не розумієш… Ідеться зовсім про інше, — зітхнув приятель. — Сам я нічого не робив, просто мій батько…

Несподівано різкий Сапфірин свист урвав їхню розмову.

— Гляньте! — гукнув дракон.