Розділ «Битва зі Смерком»

— Смерк? — вражено перепитав юнак. — Тоді негайно клич свого дракона! Ми мали дочекатися зміни варти, але в такому разі зволікати й справді небезпечно.

Ерагон коротко переказав Сапфірі його слова, втримавшись від зайвих питань.

— Ти звів нанівець увесь мій план, самотужки вибравшись із камери, — буркнув Мертаг, слідкуючи за вхідними дверима.

— Вибач, мені й справді слід було почекати, — погодився Ерагон. — А ось ти з’явився дуже вчасно. Якби я вразив своєю магією всіх тих воїнів, то зараз, мабуть, і повзати б уже не зміг.

— Радий був допомогти, — примирливо кинув Мертаг. — Аби тільки Смерк не накрив нас у цій залі.

— Дарма сподіваєтесь, — раптом зареготав хтось поблизу.

Обидва юнаки миттю озирнулися. Посеред зали стояв Смерк із мечем у руках. Він повільно торкнувся застібки на грудях, і його довгий плащ безшумно впав на підлогу. Він був геть хирлявий, але Ерагон добре пам’ятав застереження Брома: те, що бачиш, може бути оманливим. Насправді, Смерк був сильніший за будь-кого зі смертних.

— То що, мій юний вершнику, — нарешті озвався він. — Чи не бажаєш помірятись силами? Звісно, мені не варто було довіряти капітанові, який запевняв, що ти з’їдаєш принесені тобі помиї. Але я не повторю цієї помилки.

— Я про нього подбаю, — тихо озвався Мертаг, кладучи лук на підлогу й хапаючись за меча.

— Не треба, — пошепки відповів Ерагон. — Він хоче мене, а не тебе. Я його затримаю, а ти підготуй нашу втечу.

— Гаразд, давай, — погодився юнак. — Гадаю, усе це не забере багато часу.

— Сподіваюсь, — похмуро відповів Ерагон, витягуючи Зарок. Довге лезо меча зблиснуло у світлі смолоскипів, що були розвішані на стінах.

— Невже ти хочеш зі мною битися, Ду Сундаваре Фреоре? — розреготався Смерк. — Що за жалюгідне прізвисько! Я чекав від тебе чогось іншого, але, виявляється, це все, на що ти здатний!

Ерагон не слухав нападника, пильнуючи за його найменшим рухом.

— Я не можу скористатися магією, — умовляв він себе. — Бо тоді ця потвора зробить те саме. Нехай думає, що може перемогти мене без магії. І, мабуть-таки, справді може.

Та жоден із супротивників не встиг зробити навіть першого випаду, як стеля над ними раптом здригнулася й рухнула вниз. Зала поринула в хмари пилюки, з усіх боків полетіли тріски, а згори залунали пронизливі зойки й брязкіт металу. Злякавшись, що мотлох, який летів із даху, потрапить йому в очі, Ерагон на хвильку відволікся, і цією миттю скористався його підступний ворог.

Хлопець ледь устиг підставити меча під потужний удар, що його завдав знавіснілий Смерк. Їхні мечі вдарилися з такою силою, що Ерагон ледь не впустив зброї. «Чорт забирай! — скрикнув він подумки. — А він таки справді нівроку!» Схопивши Зарок обома руками, парубок спрямував удар прямо в голову супротивнику, але той легко відбив напад, вимахуючи своїм мечем так, що аж в очах мерехтіло.

Зненацька над їхніми головами залунав жахливий скрегіт, неначе по камінню шкребли грубим залізом. Стелю розкололи три довгі тріщини, і звідти посипались уламки дерев’яного даху. Утім, тепер Ерагон не звернув на це жодної уваги, розуміючи, що Смерк — найкращий боєць, із яким йому доводилося зустрічатись. Він був спритніший навіть за Брома й Мертага.

Повільно відступаючи до дверей, хлопець з останніх сил відбивав удари більш досвідченого ворога. Кожен із них був іще сильнішим за попередній. Ерагон так ослаб, що навіть не міг скористатися своєю магічною силою. Раптом Смерк блискавично змахнув мечем і вибив з Ерагонових рук зброю. Від удару парубок упав на коліна й, важко дихаючи, спостерігав за супротивником. Тим часом скрегіт угорі ставав дедалі гучніший.

Смерк обвів зневажливим поглядом нерухому жертву.