Розділ «Паланкарська долина»

Тієї ж миті рипнула маленька заслінка, і двері розчахнулися.

Тримаючись за ручку, на порозі стояв Герроу. Поношений одяг висів на ньому, наче лахміття на сухому дрючку. Запалі очі на виснаженому обличчі похмуро поглядали з-під сивіючого чуба. Він скидався на людину, яку почали муміфікувати, та раптом з’ясували, що вона ще жива.

— Роран спить, — сказав він у відповідь на запитальний погляд парубка.

На старезному дерев’яному столі, поверхня якого була така щербата, що тріски відкидали тіні, схожі на велетенські пальці, блимала лампа. Біля пічки, де догорали дрова, на забитих у стіну саморобних цвяхах висіла купа кухонного начиння. Ще одні двері вели в глиб будинку. За довгі роки пі-дошви мешканців відполірували підлогу до блиску. Ерагон скинув зі спини торбу й витяг м’ясо.

— Що це таке? Куплене м’ясо? Де ти взяв гроші? — вигукнув дядько, побачивши згортки.

Перш ніж відповісти, Ерагон перевів подих:

— Нам його купив Хорст.

— І ти дозволив йому заплатити? Я ж тобі казав: ми не жебракуватимемо, щоб дістати їжу. Якщо ми не зможемо себе прогодувати, нам доведеться переїхати в село. А там ти навіть не зчуєшся, як люди почнуть приносити старий одяг і питати, чи протягнемо ми зиму.

Обличчя Герроу зблідло від гніву.

— Це ніяка не милостиня, — відповів на те Ерагон. — Навесні Хорст дозволив мені відпрацювати борг. Йому якраз буде потрібен помічник, бо Альбрих поїде із села.

— А в тебе буде час, аби на нього працювати? Ти що, збираєшся покинути роботу на фермі? — трохи пом’якшав Герроу.

Ерагон повісив лук і сагайдак на гачки біля вхідних дверей:

— Я про це ще не думав, — сказав він роздратовано. — До того ж, я знайшов одну річ, яка може коштувати купу грошей.

І парубок поклав камінь на стіл.

Герроу схилився над знахідкою: голодний вираз його обличчя враз змінився на жадібний, а пальці хтиво затремтіли:

— Ти знайшов це на Хребті?

— Так, — відказав Ерагон і розповів, як усе сталося. — А ще я втратив свою найкращу стрілу, тож ближчим часом доведеться робити нову.

Вони розглядали камінь у майже цілковитій темряві.

— Як там погода? — спитав дядько, беручи камінь. Він стис його обома руками, ніби боявся, що той раптом зникне.

— Холоднеча, — відповів Ерагон. — Сніг не йшов, але щоночі був морозець.