Розділ «Майстер меча»

На світанку Ерагон помчав на берег, бо хотів побачити красу озера при денному світлі. На поверхні води вирували білі баранці, а легкий вітерець малював химерні візерунки. Ерагон був у захваті від самого розміру озера. Радісно вигукуючи, він підскочив до води.

— Сапфіро, де ти? — закричав він. — Гайда купатися!

Щойно Ерагон видерся драконові на спину, той відштовхнувся від берега, здійнявся в небо й закружляв над озером.

— То як щодо купання? — весело перепитала Сапфіра, несподівано склавши крила в небесній височині. Ні з сього ні з того вона стрімголов пірнула крізь хмари, вирівнявши політ тільки над блискучою поверхнею й збивши з хвиль баранці. Ерагон ледь не зомлів від такої витівки, аж тут Сапфіра, притиснувши крила, таки шубовснула у воду.

Та вдарила Ерагона крижаною стіною, ледь не скинувши з дракона й забивши памороки. Він міцно вчепився в Сапфіру, і вона нарешті пішла вгору. Трьома потужними ривками дракон випірнув на поверхню, здійнявши фонтан бризок. Ерагон жадібно вдихнув повітря, струснувши головою, і Сапфіра плавно попливла озером, керуючи хвостом.

— Ну, готовий? — знову пролунав її голос.

Ерагон весело кивнув і зручніше вмостився на драконі. Цього разу вони занурилися у воду повільно. Вона була така прозора, що хлопець міг бачити на багато ярдів довкола. Сапфіра крутилася, роблячи неймовірні фігури, і юнак почувався так, ніби осідлав міфічного морського змія.

Тієї миті, коли йому нарешті забракло повітря, Сапфіра, вигнувши спину, поринула вгору. Розправляючи крила, вона вистрибнула з води у мерехтливому ореолі бризок. Двома потужними змахами дракон знову опинився в небі.

— Ну й ну! — вигукнув Ерагон. — Це щось неймовірне!

— Ще б пак! — озвалась Сапфіра. — Шкода, що ти не можеш надовго затримувати дихання.

— Нічого не вдієш, — відповів юнак, обтрушуючись. Його одяг був геть мокрий, а від помахів Сапфіриних крил він промерз до самісіньких кісток. До того ж, на руці зсунулась пов’язка, і зап’ясток почав нити.

Коли одяг висох, Ерагон із Бромом, весело нерегукуючись, осідлали коней і рушили в дорогу, а Сапфіра ще й досі грайливо хлюпалась у воді.

Перед вечерею Ерагон, наготувавши закляттями меча, став до бою з учителем. Якусь мить обидва не рухались, чекаючи випаду партнера. Ерагон роззирнувся довкола й пошукав якоїсь зачіпки. Його увагу привернув дрючок, що валявся біля багаття. Нахилившись, юнак схопив його й пожбурив у Брома. Але через те, що рука була перев’язана, він не влучив — старий легко ухилився, а потім, вимахуючи мечем, посунув на Ерагона. Той ледь устиг присісти, коли лезо просвистіло в нього над головою. Випроставшись, юнак загарчав і оскаженіло кинувся на Брома.

Умить обидва покотилися по землі, прагнучи опинитись згори. Ерагон відхилився вбік і змахнув мечем, націлившись Брому в ногу. Той відбив удар і знову скочив на рівні. Зводячись, юнак розвернувся й знову атакував, описавши в повітрі зброєю складний вензель. Від удару мечів сипалися снопи іскор, Бром не встигав відбивати напади юнака, і той бачив, як важко доводиться старому. Запекла бійка тривала, бо жоден із них не відступав, сподіваючись пробити захист супротивника.

Незабаром хід поєдинку відчутно змінився. З кожним новим ударом Ерагон здобував неревагу, а Бромові напади слабшали, і він поволі почав відступати. Відчувши це, Ерагон іще швидше запрацював мечем, не даючи партнерові жодної миті перепочинку. Нарешті він востаннє вдарив по руків’ю Бромового меча, і той упав на землю. Перш ніж старий устиг оговтатись, юнак приставив лезо йому до горла.

Важко дихаючи, обидва стояли один навпроти одного, і вістря Ерагонового меча не давало Бромові зрушити з місця. Нарешті хлопець повільно опустив руку й відійшов убік. Йому вперше пощастило здобути перемогу над Бромом, не вдаючись до жодних хитрощів. Піднявши меча й запхавши його в піхви, старий буркнув:

— На сьогодні вже досить.

— Але ж ми щойно почали, — заперечив Ерагон.

— Я тебе більше нічому не навчу, — сумно посміхнувся Бром. — 3 тих, кого я знав, мене перемагали тільки троє. І жоден з них не міг битися лівою рукою так, як ти. Тож одне з двох: або я вже старий, або ти чудовий боєць.

— То ми більше не будемо битись щовечора? — перепитав хлопець.