Розділ «Злодії в замку»

«А що ти мав на увазі, говорячи про дерево й склеп?» — спитав його юнак.

«Саме те, що сказав», — пролунало вже з-за вікна.

Ерагон подумки лайнувся, а вголос мовив:

— Нас уже розшукують.

— Звідки ти знаєш? — схопився Бром.

— Я підслухав вартового, — пояснив Ерагон. — Треба мерщій звідси забиратись. Можливо, вони з’ясували, що в Джоудовому кабінеті нас нема.

— Ти впевнений? — спитав Джоуд.

— Так! — гукнув Ерагон. — Вони вже йдуть сюди.

— Це не має значення, — озвався Бром, беручись за наступний сувій. — Ми мусимо закінчити свою справу!

І всі знову кинулись до роботи, ретельно гортаючи папери. Нарешті Бром пожбурив останній сувій на полицю, а Джоуд запхав свої нотатки й чорнило в торбинку. Ерагон не забув про смолоскип.

Щойно вони причинили за собою двері, як здалеку залунало гупання важких чобіт. Бром уже хотів був тікати, але несподівано зрозумів, що забув вимовити над замком закляття. Механізм клацнув саме тоді, коли троє вартових були вже поруч.

— Агов! Відійдіть від дверей! — гукнув один із них.

Удаючи подив, Бром шанобливо зробив крок назад.

— Що вам треба в цій кімнаті? — пролунало запитання, і Ерагон міцніше стис лук.

— Здається, ми просто заблукали, — вичавив із себе Джоуд, чиє чоло вкрилося краплинами поту.

— Ану ж бо, перевір кімнату, — наказав старший одному з воїнів.

Посмикавши двері, той відповів:

— Тут замкнено, сер!

— Це добре, — замислився командир загону. — Не знаю, що ви тут робите, та коли двері замкнено, то можете собі йти. Але слідом за нами.

Вояки оточили прибульців з обох боків і вивели їх на головне подвір’я.