Розділ 17 Гра

— Ти зустрічаєшся з Едвардом Калленом? — прогримів він.

Ого. Я гадала, йому подобаються Каллени.

— Він занадто дорослий для тебе, — виголосив Чарлі.

— Ми обоє вчимось у старшій школі, — виправила я, хоча він набагато ближчий до правди, ніж уявляє.

— Чекай… Котрий із них Едвін?

— Едвард — наймолодший, рудуватий шатен. Той, що красень, той, що схожий на бога…

— О, — вичавив з себе Чарлі, — це краще, гадаю. Мені не подобається найстарший. Я впевнений, він хороший хлопець і все таке, але він… задорослий для тебе. Цей Едвін — твій хлопець?

— Едвард, тату.

— То він — твій хлопець?

— Щось таке.

— Минулого вечора ти казала, що тебе не цікавить жоден хлопець у місті.

Він підняв виделку, і я зрозуміла, що найгірше позаду.

— Бачиш, тату, Едвард мешкає за містом. Він пронизливо глянув на мене, пережовуючи страву.

— І взагалі, — вела далі я, — розумієш, ми перебуваємо на ранній стадії. Не треба розмовами про хлопців змушувати мене червоніти, гаразд?

— Коли він прийде?

— За кілька хвилин.

— Куди він тебе поведе? Я голосно зітхнула.

— Сподіваюся, ти не збираєшся вдавати іспанського інквізитора. Я піду пограти в бейсбол із його родиною.

Чарлі насупився, потім зрештою розсміявся.

— Ти граєш у бейсбол?