Розділ 17 Гра

— О, — Джейкоб мав розчарований вигляд. — Що ж, тоді гадаю, до зустрічі іншим разом, Белло.

— Звісно, — погодилась я.

— Бережи себе, — попередив мене Біллі. Я промовчала.

Джейкоб допоміг батькові переїхати через поріг. Я трохи помахала їм, зиркнувши у бік наразі порожнього пікапа, й зачинила двері, перш ніж вони встигнули від’їхати.

Я постояла хвилину у вітальні, слухаючи, як авто дало задній хід і рушило з місця. Постояла ще, чекаючи, поки притупляться роздратування та злість. Коли зрештою напруга трохи спала, я попрямувала нагору, щоб зняти парадний одяг.

Переміряла парочку різних кофтин, не впевнена, чого очікувати від сьогоднішнього вечора. Оскільки вся увага зосередилася на майбутніх подіях, минуле видавалося неважливим. Тепер, звільнившись від впливу Джаспера та Едварда, я почала компенсувати попередню відсутність переляку. Мені швидко набридло вибирати одяг — я натягнула стару фланелеву сорочку та джинси: все одно вночі я буду в плащі.

Задзвонив телефон, я щодуху помчала вниз, щоб узяти слухавку. Один-єдиний голос я прагнула почути, будь-який інший мене розчарує. Та я знала, що якби Едвард захотів поговорити зі мною, то, напевно, просто матеріалізувався б у кімнаті.

— Алло, — ледь чутно видихнула я.

— Белло? Це я, — сказала Джесика.

— О, привіт, Джес, — повернулась я на грішну землю після хвилинної боротьби. Здається, минуло кілька місяців, ні, років, перш ніж я відповіла Джесиці. — Як бал?

— Так класно, ти не уявляєш! — заторохтіла Джесика. Не потребуючи додаткового запрошення, вона заходилася хвилина по хвилині описувати минулий вечір. У потрібних місцях я «м-м-м»-кала й «а-а-а»-кала, та зосередитися було нелегко. Джесика, Майк, бал, школа наразі видавалися такими далекими! Очі без кінця зиркали у вікно, намагаючись крізь густі хмари визначити положення сонця.

— Ти чуєш, що я кажу, Белло? — роздратовано запитала Джес.

— Вибач, що?

— Я кажу, Майк поцілував мене! Ти можеш повірити?

— Супер, Джес! — мовила я.

— А що вчора робила ти? — пішла Джесика у контратаку, схоже, досі переймаючись моєю неуважністю до її новин. Чи, може, її засмутило, що я не вимагаю подробиць?

— Чесно, нічого. Просто потинялася надворі, щоб погуляти на сонечку.

Я почула, як авто Чарлі заїздить у гараж.

— Що чути від Едварда Каллена?

Вхідні двері гучно відчинилися, Чарлі гупав унизу біля сходів, розкладаючи риболовні снасті.