Розділ 22 Хованки

Хованки

Написання листа забрало набагато менше часу, ніж я очікувала — враховуючи жах, відчай, тремтіння серця. Хвилини тягнулися повільніше, ніж завжди. Коли я повернулася до Аліси, Джаспера ще не було. Я боялася залишатися з нею в одній кімнаті, боялася, що вона здогадається… і з тої ж причини боялася її уникати.

Ніколи б не подумала, що на той момент моє змучене, роз’ятрене єство здатне на подив. Та все-таки здивувалася, побачивши, як Аліса нахилилася над столом, вчепившись у нього обома руками.

— Алісо?

Вона ніяк не зреагувала на власне ім’я, її голова повільно перевалювалася з боку на бік, я побачила її обличчя. Відсутній, затуманений погляд… Мої думки полетіли до мами. Невже я спізнилася?

Я помчала до Аліси, механічно простягаючи руку, щоб торкнутися її.

— Алісо! — батогом прорізав тишу Джасперів голос, за мить Джаспер опинився біля неї, поклав свої руки на її, змусивши їх розслабилися. На тому боці кімнати хитнулися й з тихим клацанням зачинилися двері.

— Що ти бачиш? — запитав він.

Аліса відвернула обличчя від мене й заховала у нього на грудях.

— Белла, — сказала вона.

— Я тут, — відповіла я.

Її голова засіпалася, очі втупилися в мої, їхній вираз досі був дивно порожній. Я відразу зрозуміла, що вона говорить не зі мною, а відповідає на запитання Джаспера.

— Що ти побачила? — мовила я. У моєму тьмяному байдужому голосі насправді не було запитання.

Джаспер різко поглянув на мене. Я намагалася затримати на обличчі відсутній вираз, чекала. Його спантеличені очі блискавично сновигали між нашими з Алісою обличчями, відчуваючи хаос… тепер я здогадувалася, щó побачила Аліса.

Я відчула, як мене огортає атмосфера абсолютного спокою. Я радісно привітала її, використавши для того, щоб стиснути емоції в кулак, тримати їх під контролем.

Аліса прийшла до тями.

— Насправді нічого, — нарешті відповіла вона неймовірно спокійним та переконливим голосом. — Лише кімната, що й раніше.

Вона врешті-решт поглянула на мене — обличчя було урівноважене, зосереджене.

— Хочеш поснідати?