Розділ 9 Теорія

Теорія

— Можна я дещо запитаю? Одну річ? — заходилася благати я, коли Едвард на тихій вулиці піддав газу. Складалося враження, що йому не потрібно стежити за дорогою. Він зітхнув.

— Одну, — погодився він, губи стягнулися у насторожену рисочку.

— Ну… з твоїх слів, ти знав, що я не заходила у книгарню, а пішла у південному напрямку. Мені просто цікаво, як ти дізнався.

Він відвів погляд, поринаючи у роздуми.

— Я думала, недомовки залишилися позаду, — забурчала я. Ого, Едвард майже всміхається.

— Тоді добре. Я відчув твій запах, — він зосередився на дорозі, щоб я мала час заспокоїтися. Я не мала анінайменшої гадки, що можна сказати у відповідь, та подумки дбайливо занотувала інформацію для подальшого вивчення. Потім зробила спробу перезавантажитися. Я не можу дозволити Едварду зупинитися, коли він нарешті почав розкривати таємниці.

— Ти не відповів на одне з перших запитань… — намагалась я виграти час.

Він невдоволено зиркнув на мене.

— Яке запитання?

— Як можна читати чужі думки? Ти здатен дізнатися, про що думає будь-хто, де б він не був? Як це відбувається? А решта твоєї родини…? — я почувалася ніяково, прагнучи відшукати пояснення непоясненному.

— Це не одне запитання, — зауважив Едвард. Я переплела пальці й очікувально втупилася в нього.

— Родина тут ні до чого. Лише я. І я не можу чути кого завгодно на будь-якій відстані. Маю перебувати достатньо близько. Що знайоміший… «голос» людини, то далі я чую. Але, в кожному разі, не більше пари миль, — замислено замовк він. — Це ніби ти стоїш у велетенській залі, заповненій людьми, що говорять одночасно. Навколо гудіння, шумовий супровід із гомону голосів. Потім зосереджуєшся на одному голосі й чітко чуєш думки людини… Я майже постійно «вимикаю звук» — бо це дуже дратує. До того ж прикидатися нормальним легше, — вимовляючи останнє слово, він насупився, — коли не починаєш ненавмисно відповідати на чиїсь думки, а не слова.

— Чому ти не чуєш мене, як гадаєш? — поцікавилась я. Едвард поглянув на мене своїми загадковими очима.

— Не знаю, — шепнув він. — Єдине, що спадає на думку, — можливо, твій розум працює не так, як у інших. Наче твої думки на коротких хвилях, а моя станція ловить тільки довгі, — він радісно вишкірився, задоволений порівнянням.

— Мій мозок працює неправильно? Я — виродок?

Його припущення не на жарт мене зачепило, вірогідно, тому що поцілило прямісінько в яблучко. Я завжди підозрювала, що не така як усі; підтвердження цього з інших вуст збентежило мене.

— Я чую голоси, а ти переймаєшся, що ти виродок, — розсміявся Едвард. — Не бійся, це лише теорія, — він ураз посерйознішав. — Що повертає нас до наших баранів.

Я зітхнула. Як почати?