Розділ 9 Теорія

— Хіба ми не залишили недомовки в минулому? — ласкаво нагадав він.

Я вперше за час розмови відірвала погляд від його обличчя, намагаючись дібрати слова. І випадково поглянула на спідометр.

— Нечиста сила! — заверещала я. — Зараз же пригальмуй!

— Що трапилося? — здивувався Едвард, але швидкості не зменшив.

— Ти женеш зі швидкістю сто миль на годину! — досі кричала я. Перелякано стрельнула оком у вікно. Там було темно й нічого не видно, крім невеликого шматка дороги попереду, вихопленого з пітьми блакитнуватим сяйвом фар. Ліс на узбіччі підіймався чорною стіною — чорною сталевою стіною, якщо ми злетимо з траси на такій швидкості.

— Охолонь, Белло! — закотив очі Едвард, не зменшуючи швидкості.

— Ти хочеш нас убити? — не вступалась я.

— Ми не потрапимо в аварію. Я спробувала стримати емоції.

— Куди ти так поспішаєш?

— Я завжди так їжджу, — криво всміхнувся він, обертаючись до мене.

— На дорогу, на дорогу дивися!

— Белло, я ніколи не потрапляв ув аварію, мене жодного разу не штрафували, — вишкірився він, постукавши себе по лобі. — Вбудована система «Антирадар».

— Ой, смішно! — закипіла я. — Чарлі — коп, пам’ятаєш про це? Повага до правил дорожнього руху в мене у крові. Звісно, тобі що коли «вольво» перетвориться на гармошку, поцілувавшись із деревом, ти підеш додому пішки!

— Можливо, можливо, — визнав він, коротко хихотнувши. — А ти — ні, — зітхнув він; я з полегшенням помітила, як стрілка на спідометрі поступово поповзла вниз і завмерла на позначці «вісімдесят». — Задоволена?

— Майже.

— Терпіти не можу їздити повільно, — пробурмотів він.

— Це повільно?!

— Гадаю, час зав’язувати із коментарями щодо мого водіння, — відрізав він. — Між іншим, я досі не почув останньої версії.

Я прикусила губу. Едвард подивився на мене; у медових очах несподівано забриніла ніжність.

— Я не сміятимусь, — пообіцяв він.