Розділ 9 Теорія

— Не краще, — заперечив він не ласкавішим за вираз обличчя тоном. — Добре, що я нарешті дізнався, що ховається у твоїй голові, навіть якщо це думки божевільної.

— Отже, я помилилася? — запитала я з викликом.

— Мова зараз не про це. «Це не має значення!» — прошипів він крізь стиснуті зуби.

— То я права? — хапнула я ротом повітря.

— А це має значення? Я глибоко вдихнула.

— Не зовсім, — замовкла я на мить. — Але мені цікаво. Принаймні вдалося опанувати голос. Тут він здався.

— Що тобі цікаво?

— Скільки тобі років?

— Сімнадцять, — швидко відказав він.

— І як довго тобі сімнадцять?

Едвард не відривав очей від дороги, та я помітила, як сіпнулися губи.

— Якийсь час, — нарешті визнав він.

— Гаразд, — всміхнулась я, радіючи, що він вирішив бути відвертим зі мною. Він пильно подивився на мене, точнісінько як раніше — того вечора, коли хвилювався, що я впаду в шоковий стан. Я ширше всміхнулася, підбадьорюючи його, він насупився у відповідь.

— Не смійся, але як тобі вдається виходити надвір удень? Ого, вдалося його розсмішити.

— Міф.

— Ви не згоряєте на сонці?

— Міф.

— Не спите у домовинах?

— Міф, — і, повагавшись хвильку, він додав (щось особливе почулося в голосі): — Я взагалі не сплю.

Мені знадобився певний час, щоб перетравити інформацію.