Розділ 9 Теорія

— Мене більше лякає, що ти розгніваєшся.

— Все так погано?

— Чесно кажучи, так.

Він чекав, я розглядала свої руки, щоб не бачити його виразу.

— Розповідай, — голос у нього був спокійний.

— Не знаю, з чого почати, — зізналась я.

— Тоді чому не почати спочатку… ти казала, що вигадала цю версію не сама.

— Не сама.

— Що тебе підштовхнуло? Книжка? Кіно? — навмання припустив він.

— Ні, це сталося минулої суботи, на пляжі… Я ризикнула глипнути на Едварда. Здається, він не здогадується.

— Я випадково зустрілася зі старим знайомим — Джейкобом Блеком, — вела далі я. — Його тато товаришував із Чарлі, ще коли я пішки під стіл ходила.

Він досі мав спантеличений вигляд.

— Його тато — старійшина племені квілеут, — вп’ялась я у нього очима. На його обличчі застиг збентежений вираз. — Ми пішли прогулятися, — (звісно, я не стала згадувати про спокусницькі плани), — і Джейк розповів деякі старі легенди. Думаю, хотів налякати… Одна історія була про… — я замовкла, завагавшись.

— Продовжуй, — сказав він.

— …вампірів.

Я усвідомила, що кажу це пошепки. Жодна сила не змусила б мене зараз поглянути на нього. Я виразно бачила, як його пальці конвульсивно втиснулись у кермо.

— І ти відразу подумала про мене? — не втратив він самовладання.

— Ні. Джейк… згадав вашу родину. Едвард мовчки дивився на дорогу. Раптом мені стало страшно, страшно за Джейкоба.

— Він вважає це дурними забобонами, — швидко заторохтіла я. — Він і гадки не мав, що я сприйму легенду серйозно, — щось мені серце підказує, цього не достатньо. Доведеться зізнаватися. — Це я у всьому винна, я змусила його розповісти.

— Чому?