Розділ «VIII. Cкабка в серці»

— Він начебто мав якусь крамничку.

— Угу. Ну й що ж Клем?

— Тихше, він уже йде... Але чого сам? Ну, більше нічого. Впав хлопець у розпач, написав мені, що приїжджає, аби тут мучитись од невдячності жіночого серця...— Обернувся до Кульчика, який уже підійшов:— Ну що, прийдуть?

— Ні.— Клем був похмурий як ніч.

— Чого ти так зажурився? Ми ж не домовлялися.

— Та ні... Труда пішла до когось у селі, якісь близькі родичі.

— А Зося?

— Зося? — У голосі його вчувалось обурення.— Зося поїхала до Піша. В кіно, мотоциклом.

— О, в ким же? Кепські твої справи, Клем! І ця підводить?

Кульчик ствердно покивав головою.

— З завмлином... І це нібито вже не вперше. Часто приїжджає до неї... Казала сусідка, що вони, мабуть, поберуться. А вона й словом не згадала...

— Не було нагоди. Хіба ти освідчився їй?

— Ще ні...

Ні, тепер вони вже не могли бути серйозні. Мало мотоцикла не перекинули, так реготали, бігаючи по льоду. Кульчик ображено дивився на них. Потім махнув у відчаї рукою.

— Що ви тямите! Ви в коханні темна маса, та й годі.

— Ха-ха-ха! Ха-ха-ха!

Клем більше нічого не сказав, похмуро надівав ковзани.

— А жаль, що так склалось,— озвався Метек.— Можна було б поганяти годинку-дві. Пам’ятаєте, як гарно було останнього разу?

Кілька днів тому вони теж вирушили на ковзанах у село. Дівчата каталися на озері. Вечір був морозний, але тихий. Напустувались, набігалися, захоплювались Метеком, який найкраще катався на ковзанах. А тепер доводилося повісивши носа вертатись додому. Жаль...

— Едек, а може, я сяду за тобою на мотоциклі? — попросив Клем і кволим голосом пояснив.— Мені вже набридло гнати на ковзанах.