Розділ «VIII. Cкабка в серці»

Ковзанярі перестали відштовхуватись. Мотоцикл легенько сіпнувся, а тоді вже покотив рівно. Едек щохвилини озирався. Тримаючись за довгу палицю, Метек, Міхал і Кульчик просто летіли на ковзанах. П’ятдесят кілометрів! Протилежний берег швидко мчав назустріч. Едек ще додав газу. Мотоцикл котився легко і плавно.

Повертав, окреслюючи велике півколо,— боявся, щоб хлопці не наскочили один на одного і не попадали. Збавляв швидкість поволі, показуючи рукою, що він робить.

— Егей! Ге-е-й!

Крізь гуркіт мотора Едек почув цей вигук і одразу ж — веселий сміх.

Кульчик спіткнувся, втратив рівновагу, усім тілом гепнувся на лід і з розгону сунувся по ньому, як на санях. Міхал, тримаючись за другий кінець палиці, смішно балансував, здавалося, от-от вирівняється, стане твердо, але не зміг — витягнувся на весь зріст. Тільки Метек, пригнувшись, ухопився прямо за вірьовку і аж пищав од утіхи.

Зупинити мотоцикл, коли він так розігнався, нелегко, переднє колесо захиталось, і, тільки додавши газу, Едек вирівняв його. Коли нарешті десь за добрий кілометр він став, дружна пара ще тільки підводилась з криги.

— Ну й їзда! Розкіш! — гукав, захоплений Метек.— Ти й придумаєш, чоловіче!

Підождали товаришів. Клем скаржився, що збив коліно, зате Міхал не тямив себе од захвату.

— Обережно, бо тут можна й носом добру сотню метрів проїхати... А тоді навіть Зося не впізнає.

— Нічого! Байдуже. А знаєте, їдьмо до них. На озері нікого немає, може, вони вдома? — розійшовся раптом Клем.

— Можна, але проїдьмо ще тут кілька разів. Едек, їдь навкіс, он туди, буде добрих шість кілометрів гладенького льоду без поворотів. Правда, Міхал?

— Чого ж, їдьмо... А потім я повертатиму, сьогодні хочу раніше бути в Піші.

І знову помчали, тільки шуміло. З-під коліс мотоцикла на ковзанярів сипалися хмари дрібного крижаного пороху, боляче кусали за обличчя. Од швидкого руху було холодно, хлопці щулилися, але мчали, захоплені аж до нестями. Едек часом оглядався, перевірив, чи все гаразд, і знову додав газу. Ще, ще, ще! Тут не шосе, можна гнати сміливіше. П’ятдесят п’ять, шістдесят! Оце їзда! Він мружив очі — так било в обличчя повітря із сніговим пилом. Аби тільки хто не випустив дрючка, бо тоді все навантаження буде з одного боку, мотоцикл втратить рівновагу і може статись аварія.

— Еге-е-ей! — крикнув Едек на повні груди, аж дихання сперло від холоду.— Еге-е-ей!

Давно вже він не почував себе так добре, як оце тепер. Йому саме це й треба було: стрімкий рух, машина, послушна його рукам, вітер, що б’є снігом в обличчя, холод.

— Еге-е-ей! — горлав він, і було йому так гарно, усередині все грало радістю.— Еге-е-ей!

Берег уже близько. Треба обережно збавляти швидкість. Махнув рукою ковзанярам, мотоцикл трохи шарпнуло, Едек знову додав газу, аби тільки не забуксували колеса... Так, тепер ще повільніше — уже п’ятдесят... сорок... Але й тепер несе, ще й як несе, ого! Завертати треба широко, плавно. Швидкість уже тридцять, тепер як і станеться що — не так страшно, їхав повільніше й повільніше. Уже тільки десять. Він плавно завертає по колу і озирається.

— Ну як? Тепер до пристані.

— Чудово!

То кричав Метек. А Міхал мовчки мружив очі і всміхався, щасливий, як дитина. Тільки Кульчикові було вже не до розваги — він сильно тер приморожені щоки.