Розділ «XVI. Міхал знайшов слід»

Погляд його втупився в директора. Той трохи зніяковів, кашлянув і нарешті пробурмотів:

— Ну, як хочете...

Марцінська запрошувала до хати.

— Ні, нам тут зручніше. Така гарна погода, з даху капає, а в тіні — мороз держить...

Через подвір’я поверталися з хліва міліціонери з Вежбиком та Шофером директорської «Варшави». Ще здалеку заперечливо хитали головами. Поручик радився з сержантом. Потім глянув на Вежбика, почастував його цигаркою. Той подякував — не курить...

— Гм, а я думав, що ви заядлий курець. А чого ж тоді у вас жовті кінчики пальців? Такі пальці бувають у курців і... чинбарів...

Міхал різко ворухнувся. Він почув, як на ці поручикові слова лісничий Марцінський, що сидів рядом, крізь зуби вилаявся.

Лісничиха схилилась і заспокійливо гладила чоловіка по плечу.

— Нічого, нічого, побачать, що це брехня, та й поїдуть, як і приїхали...

Едек зухвало зазирнув їй в обличчя й іронічно всміхнувся.

Жінка пронизала його поглядом, у якому було повно зненависті, але не сказала нічого.

Поручик стояв біля входу в маленький хлів, де саме робили обшук, і курив цигарку. З-за хати до нього підійшов міліціонер Іздебський.

— Доповідаю, пане поручику: там повно слідів тих чортів, усе витоптано, а один кагат, видно, був розритий...

— Дякую. Ідіть до тих на ганок.

Він почекав, поки Іздебський прийшов на вказано місце, а тоді зник у хлівці, з якого долинала жвава розмова.

Лісничий Марцінський сумовито кивав головою, прислухаючись до тих голосів. Дружина міцно стискала рукою його плече. Едек з визнанням подумав про неї. Кріпка баба.

За хвилину міліціонери винесли з хлівця два жолоби, повні свіжого м’яса. Зверху вони були прикриті сіном.

Побачивши це, Гасинець з полегкістю зітхнув — глибоко і голосно. Аж Метек усміхнувся і ніжно глянув на батька.

Вежбик, здавалося, був геть зломлений. Коли поручик запитав, де схована шкура оленя, він безпорадним жестом показав на високий насип льоху з боку подвір’я.

— Ведіть.