Розділ «XVI. Міхал знайшов слід»

— Ключ дома. Я принесу.

— Ні! Іздебський, принесіть ключ.

Міліціонер миттю справився. Жінка без ніякого опору віддала ключ.

Вежбика пустили вперед. У низьких дверях погребника треба було згинатися майже вдвоє. Сержант засвітив ліхтарик,— перед ним страшно чорніла глибока яма.

— Гей, не так швидко!..— крикнув раптом сержант і вмить зсунувся в яму, за ним — другий міліціонер;

— Юзвяк, Іздебський, обережно! — гукнув поручик і, вихопивши револьвер, помчав до льоху.

Зсередини чути було якісь вигуки. Едек і Метек зірвалися з місця, метнулися туди, незважаючи на протести міліціонера.

— Держіть його, держіть!

Едек затремтів од люті. Коло льоху стояли сажені дров. За ними було погано видно. Вежбик міг уже далеченько відбігти. Він саме перескакував низеньку огорожу саду і, петляючи, з усіх сил гнав до молодих заростей, що видніли поблизу.

Біля дров вилізли міліціонери. Поручик стріляв з пістолета. Іздебський збіг з ганку, спинився коло льоху, випустив чергу з автомата. І вилаявся. Через сад, мов ті вовки, бігли два хлопці...

Едек не думав про постріли. Він бачив, що втікач не зупиняється, і відчув нестримну лють. Коли б у цю мить він піймав негідника, то, мабуть, геть потовк би йому пику. От спритник! Але хто міг подумати, що з саду льох має другий вихід, замаскований саженями дров.

Браконьєр уже вбігав у густий молодняк. Міліціонери вслід за хлопцями кинулися навздогін. Тільки Іздебський, виконуючи наказ поручика, вернувся. Пильно стежив тепер за Марцінським та його дружиною. Тут пахло добрячим скандалом, ще й ці, чого доброго, кинуться тікати або нападуть. На другому ганку міліціонер Юзвяк так само уважно наглядав за дружиною Вежбика.

Пан Гасинець вийшов на подвір’я, щоб краще все бачити. Він важко дихав, обличчя вкрилося білими плямами впереміж із темно-бордовими цятками.

Вежбик знав тут місцевість краще, ніж його переслідувачі. Стомлені, захекані, вони поволі верталися з невдалої погоні. Поручик був лютий, судорожно стискав кулаки, аж пальці побіліли. Едек сам себе не тямив. Так прогавив мерзотника...

Ще дужче розлютив його тріумфальний погляд Марцінського — лісничий не міг приховати свого задоволення.

«Зажди-но,— думав Едек,— я тебе заспокою...»

Пан Гасинець аж тепер згодився, щоб його відвезли на перев’язку до лікарні в Ніш. Хитаючись, поплентав до «Варшави».

Осторонь поручик розмовляв з директором управління і старшим лісничим.

— Шкуру ми повинні знайти. Її ще не могли вивезти. А взагалі тут щось більше, ніж я міг припускати. Якби тільки браконьєрство, то, знаючи, що кара за це, на жаль, невелика, вони не наважилися б на вбивство людини, і Вежбик не тікав би...

— Ви думаєте, це вони стріляли в Гасинця?