Розділ «- 6 -»

«Я звернусь до адвоката із запитом, чи вважатиметься злочином, якщо я придушу свого племінника-ідіота. Якщо не вважатиметься — бережися. Вважай, що мій терпець урвався. Чого це ти до мене своїх бридких друзів присилаєш? Ти що, вважаєш Брінклі Корт якимось лепрозорієм? Який ще Спінк-Боттл? З любов'ю, Треверс».

Я передбачав, що перша реакція буде приблизно такою. Відповів я дуже стримано:

«Не Боттл. Ноттл. Усього найкращого, Берті».

Напевно, майже відразу після того, як вона відправила попередню телеграму, прибув Ґассі, бо буквально через двадцять хвилин я отримав наступне:

«Прибувши, отримав підписану тобою зашифровану телеграму. У ній було «Не бери сосиски. Уникай шинки». Негайно надішли ключ до шифру. Фінк-Ноттл».

Я відповів:

«А ще нирок. Бувай. Берті».

Я все поставив на те, що Ґассі справить добре враження на господиню. Моя впевненість базувалася на тому, що він був одним з тих сором'язливих, слухняних, догідливих чоловіків, які жінкам на кшталт тітки Делії майже завжди подобаються з першого погляду. Те, що я мав рацію, підтвердила її наступна телеграма, яка містила, до мого задоволення, значно більший відсоток доброти та людяності.

Ось такий був її текст:

«Що ж, приїхав цей твій друг, і я мушу визнати, що як для твого друга він не така скотина, як я очікувала. Витрішкуватий дещо, але загалом чистий і пристойний; дуже обізнаний щодо тритонів. Думаю, чи не організувати кілька лекцій для сусідів. Тим не менш, вважаю нахабством те, що ти користуєшся моїм будинком як курортним готелем, і багато чого тобі скажу, коли ти приїдеш. Чекаю на тебе тридцятого. Не забудь гетри. З любов'ю, Треверс».

На це я відповів:

«Звірившись зі своїм щоденником, я виявив, що не зможу приїхати в Брінклі Корт. Невимовно шкодую. Бувай. Берті».

Її відповідь була зловісною:

«О, то ось ти як? З яким ще щоденником?! «Невимовно шкодую», трясця! Дозвольте тобі сказати, хлопче, що якщо ти не приїдеш, то шкодуватимеш значно невимовніше. Якщо ти хоч на хвилинку уявив собі, що зможеш відвертітися від роздавання нагород, ти дуже сильно помиляєшся. Глибоко шкодую, що Брінклі Корт дуже далеко від Лондона, тож камінь я до тебе не докину. З любов'ю, Треверс».

Тоді я вирішив випробувати свою вдачу, пан або пропав. Це був момент, коли не можна було економити. Не зважаючи уваги на витрати, я дозволив собі написати наступне:

«Але ж послухай-но. Чесно, тобі не потрібен я. Нехай нагороди Фінк-Ноттл вручить. Це природжений оратор, ти ним пишатимешся. Можеш розраховувати на те, що тридцять першого Оґастес Фінк-Ноттл зробить фурор. Не втрать цю чудову нагоду, якої більше може ніколи вже не бути. Цьом-цьом. Берті».

Потім була година затамованого подиху, і зрештою надійшли добрі вісті:

«Що ж, гаразд. У твоїх словах, напевно, є якась рація. Вважаю тебе підступним черв'яком і нікчемним, безхребетним трусом, але домовилася зі Спінк-Боттлом. Тож залишайся в Лондоні. Сподіваюсь, тебе там зіб'є омнібус. З любов'ю, Треверс».

Полегшення, як ви можете здогадатися, було колосальним. З мого серця було скинуто величезний тягар. Було таке враження, ніби хтось заливає в мене Дживсів оживляч крізь лійку. Вдягаючись того дня до вечері, я співав. У «Трутнях» я був такий жвавий і життєрадісний, що на мене кілька разів скаржилися. А коли я повернувся додому та ліг у своє ліжко, я заснув як дитина через якихось п'ять хвилин після того, як накрився ковдрою. Мені здавалося, що всю цю нервову справу можна було вважати остаточно завершеною.

Тож уявіть моє здивування, коли прокинувшись уранці та сівши на ліжку, щоб насолодитися чаєм, я побачив на таці ще одну телеграму.