Розділ «- 6 -»

Я був добрий, але непохитний:

— Без нього тобі буде набагато краще. Невже жахливі події минулої ночі не кажуть тобі, що Дживсеві потрібен відпочинок? У житті навіть найкращих мислителів іноді буває чорна смуга. Саме це й трапилося з Дживсом. Я вже якийсь час бачив наближення цього. Він утратив форму. Йому треба свічки почистити. Не сумніваюся, що для тебе це шок. Ти, напевно, прийшов сьогодні, розраховуючи на його пораду?

— Авжеж.

— З якого приводу?

— Меделін Бассет поїхала гостити в когось за містом, і я хочу знати його думку, що мені тепер робити.

— Що ж, як я вже сказав, Дживс цим вже не займається.

— Але ж, Берті…

— Дживс, — сказав я з переконливою суворістю, — більше цим не займається. Тепер цю справу беру я.

— Але що в біса можеш зробити ти?!

Я стримав своє обурення. Ми, Вустери, неупереджені. До чоловіків, які всю ніч розгулювали по Лондону в червоному трико, ми ставимося терпляче.

— Це ми ще побачимо, — тихо сказав я. — Сідай, поговорімо. Як на мене, справа здається досить простою. Ти кажеш, що дівчина поїхала до друзів за місто. Здається очевидним, що ти теж маєш поїхати туди та витися навколо неї, наче муха. Елементарно.

— Але я не можу поїхати до абсолютно незнайомих людей.

— Ти їх не знаєш?

— Авжеж, не знаю. Я нікого не знаю.

Я прикусив губи. Ця обставина дещо ускладнювала справу.

— Усе, що я знаю — їхнє прізвище Треверс, а живуть вони в Брінклі Корт у Вустерширі.

Я розслабив губи.

— Ґассі, — сказав я з батьківською посмішкою, — коли твоїми справами зацікавився Бертрам Вустер, тобі посміхнулася фортуна. Як я сказав тобі відразу, я все можу виправити. Сьогодні в другій половині дня ти поїдеш у Брінклі Корт як почесний гість.

Він тремтів як осикове листя. Напевно, це дуже захопливий досвід — вперше бачити, як ситуацією оволодіваю я.

— Берті, ти хочеш сказати, що знаєш цих Треверсів?