Розділ «- 2 -»

Я здався.

— Що ж, — сказав я. — Нехай буде по-твоєму. Так, Дживсе?

— Таксі містера Фінк-Ноттла, сер.

— Га? Таксі? Твоє таксі, Ґассі.

— О, таксі? Добре. Авжеж, так… Дякую, Дживсе… Що ж, бувай, Берті!

Слабко усміхнувшись мені, як римські гладіатори усміхалися Імператорові, коли виходили на арену, Ґассі пішов. А я повернувся до Дживса. Настав час поставити його на місце, і я був готовий до цього.

Звісно, було трохи важко вирішити, з чого почати. Хоча я й твердо вирішив зробити йому зауваження, я не хотів завдавати його почуттям надто глибокої рани. Навіть демонструючи залізну руку ми, Вустери, вважаємо за краще робити це дружньо.

Втім, подумавши, я зрозумів, що спроби зробити це лагідно ні до чого не призведуть. Тягнути сірка за хвіст ніколи не буває корисно.

— Дживсе, — сказав я, — можна мені говорити відверто?

— Авжеж, сер.

— Те, що я маю тобі сказати, може тебе образити.

— Не образить, сер.

— Гаразд… Я розмовляв з паном Фінк-Ноттлом, і він розповів мені про цей твій план з Мефістофелем.

— Так, сер?

— Я казатиму прямо. Якщо я правильно зрозумів твою логіку, ти вважаєш, що під впливом натягнутого на нього червоного трико містер Фінк-Ноттл, зустрівши предмет свого обожнювання, вібруватиме хвостом і ніщо його не стримуватиме?

— На мою думку, він утратить значну частину своєї нерішучості, сер.

— Я з тобою не згоден, Дживсе.

— Не згодні, сер?

— Ні. Взагалі-то, якщо бути відвертим, я вважаю, що серед усіх дурних ідей та нісенітниць, які я чув за своє життя, ця — одна з найбільш ідіотських і безглуздих. Нічого не вийде. Жодного шансу. Усе, чого ти досяг — марно наразив містера Фінк-Ноттла на невимовний жах маскараду. І таке трапляється вже не вперше. Правду кажучи, Дживсе, я й раніше неодноразово помічав тенденцію або прихильність з твого боку бути… як це називається?

— Не можу знати, сер.