Розділ «- 2 -»

— Він хотів, щоб я пішов саме як Мефістофель.

Я витріщив очі:

— Серйозно? Він порекомендував тобі саме цей костюм?

— Так.

— Ха!

— Що?

— Нічого. Просто «Ха».

А вам я розповім, чому я сказав «Ха!» Спочатку Дживс висловлює своє велике незадоволення тим, що я збираюсь надівати цілком звичайний білий піджак, який не тільки tout ce qu'il y a de chic, але ще й de rigueur, а потім спонукає Ґассі Фінк-Ноттла привернути до себе увагу всього Лондона, вбравшись у червоне трико. Іронічно, так? Така непослідовність не може не викликати докірливий погляд.

— Що він має проти П'єро?

— Я не думаю, що він щось має проти П'єро. Але він подумав, що в моєму випадку П'єро не відповідатиме вимогам.

— Я не розумію.

— Він сказав, що костюму П'єро, хоча він і має гарний вигляд, бракує тієї авторитетності, яку має костюм Мефістофеля.

— Все одно не розумію.

— Ну, він сказав, що річ у психології.

Були часи, коли такого роду зауваження могли мене спантеличити. Але довге спілкування з Дживсом значно розширило словниковий запас Вустера. Дживс завжди був фанатом психології особистості, то ж тепер йому не захопити мене зненацька, раптово вийнявши з капелюха цього кролика.

— О, в психології?

— Так. Дживс сильно переконаний у тому, що одяг має моральний вплив. Він вважає, що в такому разючому костюмі я можу стати сміливішим. Він сказав, що ватажок піратів теж був би хорошим вибором. Взагалі-то, він спочатку запропонував саме ватажка піратів, але я заперечив проти чобіт.

Його можна зрозуміти. У цьому світі багато смутку навіть без того, щоб такі, як Ґассі Фінк-Нотлл з'являлися в суспільстві в морських чоботах.

— То ти став сміливішим?

— Ну, якщо бути відвертим, Берті, то ні.