Розділ «- 2 -»

Після того, як двері зачинилися, була невелика пауза. Певне напруження. Я робив собі коктейль, а Ґассі тим часом карав себе, дивлячись у дзеркало. Зрештою я вирішив, що буде краще повідомити йому, що я в курсі його справ. Можливо, це його розслабить, і він довірить свою проблему досвідченому співчутливому чоловікові. Згідно з моїми спостереженнями, тим, хто страждає, понад усе потрібне уважне вухо.

— Ну що, Ґассі, старий чортяко, — сказав я. — Я все про тебе чув.

— Що?

— Про цю твою проблемку. Дживс усе мені розповів.

Його це не дуже підбадьорило. Важко бути певним, коли хлопець ховається під бородою Мефістофеля, але мені здалося, що він злегка зашарівся.

— Було б краще, якби Дживс не патякав про це аби де. Ця справа мала бути конфіденційною.

Я не міг дозволити такий тон.

— Повідомити своєму хазяїну про скандальну подію навряд чи можна назвати патяканням аби де, — дещо ображено сказав я. — У будь-якому разі, це вже не змінити. Я все знаю. І спочатку я хотів би, — сказав я, у своєму бажанні підбадьорити його та придушуючи власну думку, що жінка, про яку йде мова, сентиментальна причепа, — хотів би сказати, що Меделін Бассет — чарівна дівчина. Просто знахідка; саме те, що тобі потрібно.

— Хіба ти її знаєш?

— Авжеж, я її знаю. Мене дивує радше те, як з нею перетнувся ти. Де ви познайомилися?

— Вона гостювала позаминулого тижня в Лінкольнширі, в будинку неподалік від мого.

— Так, але ж все одно… Я не знав, що ти відвідуєш сусідів.

— Не відвідую. Я зустрівся з нею на вулиці, коли вона вигулювала свого песика. У того цуцика в лапі застряг шип, і коли дівчина спробувала вийняти його, собака мало не вкусив її. Тож мені, звісно, довелося допомагати.

— Ти вийняв той шип?

— Так.

— І закохався з першого погляду?

— Так.

— Дідько, якщо все розпочалося так вдало, чому ти не скористався нагодою відразу?

— Я не наважився.

— То чим усе скінчилося?