Розділ «- 23 -»

— Тим не менш, твої методи дещо грубі, Дживсе.

— Неможливо зробити омлет, не розбивши яйця, сер.

Я здригнувся.

— Омлет! А ти, бува, не можеш мені його приготувати?

— Авжеж, сер.

— А до нього ще пів пляшечки чого-небудь?

— Неодмінно, сер.

— То берись до діла, Дживсе, і мерщій!

Я ліг у ліжко та вмостився на подушках. Мушу визнати, що мій справедливий гнів дещо вщухнув. У мене боліло все тіло, від голови до п'ят, а надто посередині, але проти цього було те, що я вже не був заручений з Меделін Бассет. Заради такого блага можна й постраждати. Так, з якого б боку я не подивився на справи, я бачив, що Дживс вчинив добре, і коли він приніс мені замовлене, я зустрів його зі схвальною посмішкою.

На нього моя посмішка не вплинула. Мені його вигляд здався дещо похмурим, і я вирішив обережно запитати:

— Тебе щось турбує, Дживсе?

— Так, сер. Треба було сказати про це раніше, але через сум'яття цього вечора я забув. Боюсь, я виявив недбалість, сер.

— Так, Дживсе? — сказав я, задоволено чавкаючи.

— Це стосовно вашого білого піджака, сер.

Мене пронизав невимовний жах, і я мало не подавився омлетом.

— Мені дуже шкода, сер, але коли я прасував сьогодні, я був необачним і залишив розігрітий прилад на вашому одязі. Боюсь, ви вже не зможете його надіти, сер.

Кімнату заповнила гнітюча тиша.

— Мені дуже шкода, сер.

Визнаю, що на якусь мить мій справедливий гнів знову прокинувся, він розминав свої м'язи та пирхав, але, як ми кажемо на Рив’єрі, à quoi sert-il?[21] Що тепер той справедливий гнів міг змінити?

Ми, Вустери, вміємо визнавати програш. Я засмучено кивнув і наколов ще один шматок омлету.