Розділ «- 23 -»

— Берті, ви читаєте Теннісона?

— Ні, якщо мене не змушують.

— Ви мені нагадуєте одного з Лицарів Круглого Столу в «Королівських Ідиліях».

Я, звісно, чув про них — Ланцелота, Ґалахада та усіх інших — але не міг втямити, в чому була схожість. Я подумав, що вона, напевно, мала на увазі когось іншого.

— Що ви маєте на увазі?

— У вас таке велике серце, така чудова душа. Ви такий щедрий, такий безкорисливий, такий лицар. Я завжди вважала вас таким; вважала, що ви один з небагатьох справжніх лицарів, яких я зустрічала.

До біса важко зрозуміти, що можна відповісти, коли хтось лестить вам у таких масштабах. Я пробурмотів «О, справді?» або щось інше в такому ж дусі й сором'язливо потер натерті місця. І знову настало мовчання, яке переривали лише мої зойки, коли я тер себе надто сильно.

— Берті.

— Агов?

Я почув, як вона наче ковтнула.

— Берті, ви зможете бути лицарем зараз?

— Авжеж. Із задоволенням. Що саме потрібно?

— Я хочу попросити у вас найбільшого. Піддати вас такому випробуванню, якого мало хто зазнає. Я хочу…

Мені це не сподобалося.

— Ну, — із сумнівом сказав я, — я завжди радий догодити, але ж я щойно повернувся з пекельної поїздки на велосипеді, подекуди в мене заціпеніло та болить, особливо… Коротко кажучи, заціпеніло та болить. Якщо вам треба принести щось з другого поверху…

— Ні, ні, ви не розумієте.

— Ні, не розумію.

— О, це так важко… Як мені це сказати?.. Ви не можете вгадати?

— Ні. Щоб мене чорти забрали, якщо можу.

— Берті… Відпустіть мене!