Розділ «- 23 -»

— Повертайтеся до Ґассі, — сказав я, — та скажіть йому, що все гаразд.

Вона наче гикнула, кинулася вперед і поцілувала мене в чоло. Неприємно, звісно, але, як каже Анатоль, я погоджусь на чорну смугу серед кількох білих. Наступної миті вона вже прожогом бігла до їдальні, а я кинув велосипед у кущі та пішов до сходів.

Немає потреби описувати мій настрій. Його дуже легко уявити. Коли в когось на шиї висить зашморг і кат готовий зробити свою справу, аж раптом хтось прискакав галопом на вкритому піною коневі, розмахуючи документом про помилування — це не те. Це й близько не те. Я не знаю, як краще пояснити вам мої почуття, ніж сказати, що коли я почав перетинати залу, я відчував таку глибоку доброзичливість до всіх створінь, що думав досить лагідно навіть про Дживса.

Коли я почав був підійматися сходами, раптове «Агов!» змусило мене обернутися. У залі стояв Таппі. Схоже, його послали в погріб за «підкріпленням», бо під пахвою в нього були дві пляшки.

— Привіт, Берті! — сказав він. — Повернувся? — він весело сміявся. — У тебе такий вигляд, ніби ти зазнав аварії. На тебе що, паровий каток наїхав?

У будь-який інший час я міг би знайти його грубий жарт нестерпним. Але зараз мій настрій був такий піднесений, що я лише махнув рукою та повідомив йому добру новину:

— Таппі, друже, Бассет вийде заміж за Фінк-Ноттла!

— Не пощастило їм обом, скажи?

— Але хіба ти не розумієш? Ти не бачиш, що це означає? Це означає, що Анджела знову вільна, і тобі лише треба правильно зіграти своїми картами…

Він безтурботно зареготав. Я звернув увагу, що колір його шкіри став наче здоровішим. Взагалі-то, я щось таке помітив одразу, коли зустрів його, але приписав це впливу алкогольних стимуляторів.

— О, божечко! Ти зовсім відстав від часу, Берті. Втім, у цьому нічого дивного, звісно, зважаючи на те, що ти півночі на велосипеді катався. Ми з Анджелою помирилися ще кілька годин тому.

— Що?

— Авжеж. То була лише тимчасова сварка. Усе, що потрібно в таких справах — невеличкі компроміси, трохи розуміння з обох сторін. Ми обговорили все це. Вона забрала назад свої слова про подвійне підборіддя. Я погодився на її акулу. Дуже просто. Все було владнано за дві хвилини.

— Але ж…

— Вибач, Берті. Я не можу тут затримуватися та всю ніч балакати з тобою. У їдальні відбувається вельми непогана гулянка, і вони чекають на випивку.

Його заяву підтвердив раптовий крик з названого ним приміщення. Я впізнав (як його не впізнати) голос тітки Делії:

— Ґлоссопе!

— Агов?

— Мерщій неси вже сюди!

— Вже йду!