Розділ «- 18 -»

— Дживсе! — сказав Ґассі.

— Сер? — сказав Дживс.

— Двері зачинені, Дживсе?

— Ні сер, але я негайно це виправлю.

Ґассі сів на ліжко, і на мить мені здалося, що він зараз закриє обличчя руками. Але він лише струсив з лоба дохлого павука.

— Ти запер двері, Дживсе?

— Так, сер.

— Бо хто знає… Що як тому жахливому Ґлоссопу спаде в голову повер…

«…нутися» його губи вимовити не встигли. Вони лише почали рухатися, щоб це сказати, а ручка дверей уже почала смикатися та торохтіти. Він схопився з ліжка та впродовж секунди стояв точнісінько як та картина, що висіла в їдальні тітки Агати — «Загнаний олень» Едвіна Генрі Лендсіра. А потім він стрибнув у шафу, і був усередині ще до того, як ми збагнули, що він стрибнув. Навіть ті, хто спізнюється на поїзд, рухаються не так спритно.

Я глянув на Дживса. Він дозволив своїй правій брові злегка здригнутися, що в його випадку можна було вважати проявом емоцій.

— Хто там? — дзявкнув я.

— Впустіть мене, чорти забирай! — долинув ззовні голос Таппі. — Хто запер двері?

Я знову звернувся до Дживса мовою брів. Він вигнув свою брову. Я вигнув свою. Він вигнув другу. Я вигнув другу. Тоді ми одночасно вигнули обидві. Зрештою, не бачачи жодної альтернативи, я широко розчинив двері, і в кімнату вбіг Таппі.

— Що тобі? — запитав я, якомога недбалішим тоном.

— Чому двері були заперті?! — вимагав Таппі.

На цей момент я вже досить непогано розім'яв брови, тож продемонстрував йому їхню вправність.

— Я що, не можу залишитися на самоті, Ґлоссопе? — холодно запитав я. — Я наказав Дживсові заперти двері, бо збирався роздягатися.

— Яка правдоподібна історія! — сказав Таппі. — Навіть не намагайся переконати мене, що ти боїшся, що люди ходитимуть на екскурсію подивитися на тебе в спідньому одязі. Ти запер двері тому, що приховав десь тут поганця Фінк-Ноттла! Я запідозрив це відразу, як вийшов, тому вирішив повернутися та перевірити. Я обшукаю цю кімнату до останньої нишпорки. Думаю, він у тій шафі… Що в цій шафі?

— Просто одяг, — сказав я, ще раз спробувавши удати байдужість, але дуже сумніваючись, що це справить на нього враження. — Звичайний гардероб англійського джентльмена, який гостює за містом.

— Ти брешеш!