Розділ 23

— Чому б тобі не запитати її про це?

— Тому що я вважаю, що ти менше брешеш, — відверто зізнався Харрі.

— Он як? У такому разі, вони жили приголомшливо. — На її обличчі знову з’явився впертий вираз.

— Усе так погано?

Вона різко повернулася до нього.

— Вибач, Руно, але це моя робота.

Вона знизала плечима.

— Ми з матір’ю давно не ладнаємо. А батько був моїм союзником. Думаю, мати ревнувала.

— Кого саме з вас?

— Відразу обох. Може, його. Не знаю.

— А його чому?

— Вона була йому не потрібна. Порожнє місце…

— Батько не брав тебе із собою в готелі, Руно? Наприклад, у готель «Марадіз»?

Вона подивилася на нього з подивом.

— Що ти маєш на увазі? Навіщо йому було це робити?

Харрі втупився в газету, що лежала на столику, але потім

змусив себе підняти очі на дівчину.

— Брр! — вирвалося в неї, і вона упустила ложечку в чашку, розхлюпавши чай. — Дивні в тебе питання. До чого ти хилиш?

— Гаразд, Руно, розумію, це нелегко, але я змушений припустити, що твій батько зробив те, у чому йому варто було б покаятися.

— Татові? Тато завжди каявся. Він каявся, брав на себе провину, шкодував і… Але ця відьма не хотіла дати йому спокій. Вона постійно катувала його, що він зробив не так і не сяк, що він втягнув її в щось і так далі. Вона думала, я нічого не чую, але я-то все чула. Кожне слово. Що вона не в змозі жити з євнухом, що вона квітуча жінка. Я казала йому, щоб він пішов від неї, але він продовжував терпіти. Заради мене. Він не говорив мені про це, але я знала, що він терпить її заради мене.