Розділ 23

— Це тому, що він не хотів іти від своєї дружини?

— Ні! — похитала вона головою. — Ви мене не зрозуміли. Тому що він усе мені зіпсував! Усе, що…

І вона вибухнула такими гіркими риданнями, що Харрі зрозумів: зараз вона скаже щось дуже важливе. Взявши себе в руки, вона витерла сльози й відкашлялася:

— Він був політичним призначенцем, у цілому непридатним для цієї посади. Я вже стала першим кандидатом на посаду посла, як раптом стало відомо про його призначення. Його спішно прислали сюди, ніби не було інших способів видалити його з Норвегії. І мені довелося розстатися із ключами від посольського кабінету, вручивши їх тому, хто не вміє відрізнити радника від аташе. У нас ніколи не було ніякого зв’язку, для мене абсурдна сама думка про це, розумієте?

— Що трапилося потім?

— Коли мене викликали на впізнання, я раптово забула про всі минулі образи й зрозуміла, що в мене з’явився новий шанс. Я почала згадувати, якою милою й розумною людиною був небіжчик. Це правда! — крикнула вона, немов Харрі їй заперечував. — Нехай навіть він, на мій погляд, не дуже годився на роль посла. І знаєте, я після цього довго думала про все, що сталося. Про те, що я, напевно, не вмію бачити головного в житті, що на світі є речі важливіші, ніж робота й кар’єра. Може, я й не буду домагатися цього поста. Подивимося. Треба ще багато про що подумати. Ні, не можу сказати зараз нічого певного. — Вона схлипнула ще разів зо два й, здавалося, повністю отямилася. — Насправді радник посольства рідко призначається послом у тому ж самому посольстві. Наскільки мені відомо, дотепер такого не траплялося.

Вона дістала дзеркальце й упевнилася, що макіяж не постраждав, а потім сказала скоріше сама собі:

— Але, можливо, я виявлюся першою.

Повертаючись на таксі до Управління, Харрі остаточно вирішив викреслити Тоньє Віг зі списку підозрюваних. Вона переконала його, а до того ж змогла привести докази того, що була в інших місцях у ті дні, коли посол їздив у готель «Марадіз». Тоньє також підтвердила, що в Бангкоку проживає не так уже й багато норвежок, так що вибирати було особливо ні з кого.

Раптова думка, що сяйнула Харрі, здалася йому ударом під дих. При тому, що вона була зовсім не така вже неймовірна.

Дівчина, що ввійшла в скляні двері «Хардрок-кафе», була зовсім не схожа на ту, котру він бачив у саду й на похороні: похмуру, замкнуту, із примхливим і впертим виразом обличчя. Руна просяяла, побачивши його за столиком з порожньою пляшкою коли й газетою в руках. На ній була блакитна у квітах сукня з коротким рукавом. Як вправний фокусник, вона тримала протез так, що той здавався справжньою рукою.

— Ти чекав мене, — захоплено вимовила вона.

— Важко розрахувати час при таких заторах, — відповів Харрі. — А мені не хотілося спізнюватися.

Руна сіла за столик і замовила собі чай з льодом.

— Учора твоя мати…

— …спала, — коротко закінчила дівчина. Так лаконічно, що Харрі зрозумів: це попередження. Але в нього не було часу на розмову натяками.

— Тобто — була п’яна?

Вона глянула на нього. Радісна усмішка на її обличчі померкла.

— Ти хотів поговорити зі мною про мою матір?

— І про неї теж. Як вони жили із твоїм батьком?