Розділ 23

Він назвав їй чотири дати, які вона відразу перевірила за своїм щоденником. Саме в ці дні посол був відсутній. Три рази він їздив у Чіангмай і один раз у В’єтнам. Харрі повільно записував ці відомості в блокнот, готуючись поставити наступне запитання.

— Чи не був посол знайомий із якими-небудь норвежками в Бангкоку?

— Ні… — протягнула Тоньє. — Наскільки мені відомо. Ну, звичайно, крім мене самої.

Харрі виждав, поки вона візьме чашку чаю і сяде, й знову запитав:

— Що ти скажеш, якщо я припущу, що у вас із послом був зв’язок?

У Тоньє Віг аж щелепа відпала. Гордість норвезької стоматології.

— О Боже! — вигукнула вона.

Без найменшої іронії, так що Харрі зміг лише констатувати, що «О Боже!» все ще входить до словникового запасу деяких жінок. Він відкашлявся.

— Так, я гадаю, що ви з послом проводили ті самі дні, які ми щойно перевірили ще раз, у готелі «Марадіз», і в такому разі я маю знати, наскільки ви були близькі й де ти особисто була в день убивства.

Здавалося неймовірним, щоб бліде обличчя Тоньє Віг могло стати ще блідішим.

— Можу я переговорити з адвокатом? — запитала нарешті вона.

— Ні, якщо тобі немає чого приховувати.

На очі в неї навернулися сльози.

— Мені немає чого приховувати, — промовила вона.

— Тоді тобі варто відповідати на мої питання.

Вона обережно торкнулася серветкою очей, щоб не розмазати макіяж.

— Ви знаєте, у мене було бажання вбити його.

Харрі відзначив про себе, що вона знову перейшла на «ви», і терпляче приготувався чекати продовження.

— Таке сильне бажання, що я майже зраділа, довідавшись, що він мертвий.

Харрі зрозумів, що її понесло. Тільки б не сказати або не зробити якусь дурість, щоб вона не зупинилася, адже зізнання рідко приходить одне.