Розділ сьомий Міша

Чарівна фраза. І хто мені її тільки не говорив: учителі в школі такій і в музичній, де я провчилась тільки рік, вихователь у літньому таборі...

Я схилила голову й зрозуміла, що дуже втомилася. Дуже.

Я мигцем подумала, що він хоче ще раз загнати мене під вантажівку, тепер по-справжньому, в нашій реальності. Нехай зійдуться всі кінці з кінцями. Ця думка, вкрай дика, мене анітрохи не схвилювала: якби мені в цю мить наказали здохнути, я здохла б не перечачи.

Ми їхали незнайомою вулицею. Я дивилася прямо перед собою. Мимо пливли будинки, дерева, мости...

— Ти сама придумала з молоком?

Я кивнула.

— Домашня заготовка?

— Імпровізація, — зізналась я.

Він промовчав, дивлячись на дорогу.

— Я загубила свій амулет, — почала я. — Загубила, як ідіотка... В басейні. І я не помітила Тінь, коли вона... він був зовсім поруч. І я проґавила, коли він виманив Мішу нібито в деканат...

— Ти врятувала Мішу, — сказав Інструктор.

— Я...

— Якби не ти, він був би мертвий.

— Але Гриша...

— Гриша вчасно відкрив рамку, так. Але якби ти не облила цю тварюку молоком і не перервала транзакцію — у басейн звалився б труп. Тінь встигла б вижерти його життя до краплини.

Я затряслась, обхопивши себе за плечі:

— Але... він... він живий... з ним усе буде добре?

Інструктор кивнув:

— Аварійний розрив контакту з Тінню анулював транзакцію. Цей хлопець у сорочці народився. Тепер житиме довго й, сподіваюся, щасливо...

Ми під’їхали до університету. На забитій парковці дивом знайшлось одне місце. Інструктор припаркувався, вийшов і жестом звелів мені йти за ним.