Розділ сьомий Міша

Подружжя не переймалося пред’явленням документів на прохідний: Гриша підкидав і ловив свій балончик з фарбою.

— Привіт, — Ліза кинула на мене погляд. — Ти не ночувала дома?

— Що, так очевидно?

— Ні, тільки для досвідченого ока... Ходімо.

Я кивнула.

Дорога на мехмат була мені вже знайома. Мимохідь подумалося, що свої заняття я сьогодні прогуляю, а це погано. Відразу згадалася картинка на дисплеї Мішиного фотоапарата — закривавлений труп коло стіни Головного будинку... Мороз по спині. І таке враження, що все, що зараз діється, відбувається з кимось іншим.

Піпл заздалегідь скинув мені на пошту розклад занять Мішиної групи. Першою парою в них була англійська. До появи викладачки я встигла зазирнути у двері — Міша сидів біля проходу в другому ряду, ліворуч.

Викладачка, судячи з вимови, вчила студентів англійської ще в ті часи, коли вона була мертвою мовою на зразок латини:

— Welcome, companions, покваптеся, після дзвінка я нікого не впущу...

— Парфуми «Срібляста конвалія», — промимрив Піпл. — Антикваріат...

І раптом ніздрі його сіпнулися. Він витягнувся в струнку, як гончак:

— Є. Тінь у будинку. — Він підняв до вуха телефон. — Лізо, Тінь у будинку!

У мене спітніли долоні. Піпл кивнув на двері аудиторії:

— Спокійно... Стій тут, стеж за Мішею, від дверей ні на крок!

І швидко пішов по коридору, на мить затримавшись біля вентиляційної віддушини.

Їхній з Лізою спокій передавався й мені. Полювання на Тіней було частиною їхнього життя й роботи; вони знали свою справу. Вони зупинять лихо, що нависло над безневинною людиною. Те, що записане на флешці Мішиного фотоапарата, ніколи не стане реальністю...

У мене задзвонив телефон. Хто говорить? Ні, не слон; у найнапруженіші моменти мого життя дзвонить, як правило, мама.

— Як справи?

— Мамо... в мене пари!

— Ясно, ясно, вибач... Я чомусь думала, що в тебе сьогодні першої пари немає...