Розділ сьомий Міша

Він був Тінню. Я бачила одночасно обидві його іпостасі: худорлявий викладач, жовчний і строгий, напевно професор. І темна істота без лиця, жадібна тварина з іншого світу. Тінь.

Він тримав у руках коктейльний келих з лимоном і декоративною парасолькою. Навряд чи в цій аудиторії більш ніж за піввіку її існування хто-небудь пив коктейлі.

— Як вам не соромно, — прошепотіла я. — А ще... викладач...

— Один ковток — і я звільняюсь.

Не зводячи з мене очей, він потягнувся ротом до смугастої пластикової трубочки:

— Чекаєш друзів?.Вони не встигнуть.

Я розуміла, що він має рацію. Я гарячково міркувала; я не можу допустити Мішиної смерті. Міша, кров, ключі, молоко...

Молоко!

Не вірячи до кінця, що це має сенс, але все-таки пам’ятаючи, що розповів мені Піпл про властивості молока, я вихопила з сумки пластикову пляшку, зірвала кришечку й щосили хлюпнула в лице професорові. Білі краплі розбилися об його окуляри... Я чекала, що він обуриться, вилається...

Але він засичав. Він заверещав. Він завив, як назґул. Келих, вивалившись із рук, почав падати. Декоративна червона парасолька вивалилася, з обідка зірвалася скибочка лимона...

І одночасно почав падати Міша. Туди, назовні, за вікно.

Келих гримнувся об підлогу й розлетівся на друзки. Я підскочила до підвіконня в той момент, коли Міша був уже недосяжний — він летів униз, я піймала порожнечу. Мені залишалося тільки дивитися, як він падає, і кричати, кричати, кричати...

У газоні біля стіни розчахнувся портал. Міша провалився в газон, як у воду, і там, де він пройшов крізь дерен, одразу знову зазеленіла трава.

Потім мені розповіли схвильовані першокурсники: під час занять у басейні у воду впав хлопець з мехмату. Геть незбагненно, де він узявся, — в одязі й черевиках, приголомшений і дивний, видно, під кайфом. Тренер отетерів, але не розгубився: суворо вичитав новоприбулого, мовляв, для відвідування басейну необхідні плавки, рушник, купальна шапочка. Хлопець слухав, кивав і вибачався, хоч по очах було зрозуміло: цей кадр узагалі не розуміє, де він і що сталося. Від слова «зовсім».

Але все це я довідалася значно пізніше.

Гриша й Ліза доставили до порталу обох. Тип в окулярах трясся, скиглив і був жалюгідний. Той, що видавав себе за викладача, мовчав і вигляд мав страшний: у людській подобі його обличчя здавалося випаленим кислотою. Тільки очі залишилися цілі, і дивився він так, що мені хотілося сховатися.

Ліза відправила їх за портал — двома ефектними ударами. Якщо мені й стало легше, то не набагато.

Піпл подивився з тривогою:

— Злякалася?

— Вони нас ненавидять.