Розділ дев’ятнадцятий Чужий погляд

— Усіх дивувало. Але мало які в людей примхи.

— Це точно, — Інструктор кивнув. — Твій Сем — знаряддя в руках іншої... людини. Яка теж не зовсім людина. Я мало про нього знаю... Все-таки я закінчив Вищу партійну школу, а не Гоґвортс, нас не вчили, як боротися з чаклунами й відьмами.

— Чаклуни й відьми чудово почуваються в дитячих книжках.

— Деякі чаклуни чудово почуваються в Лондоні.

— Чаклунів не буває!

— Так і порталу не буває, і Тіней не існує, усе це вигадки...

Він говорив глумливо, дуже спокійно, і від цього спокою в мене волосся стало дибки.

Інструктор вийняв свій телефон. Вивів на екран уже знайому мені світлину: Сем і його батько, літній чоловік з аристократичним хижим лицем, на фоні Тауерського моста.

— Сем — гомункулус. Лялька. Він навмисне створений оцим... чоловіком для того, щоб одержати твій амулет. Але не тільки: йому потрібна влада над тобою.

— Навіщо?!

— Не знаю. Очевидно, твій батько справді... непростий. І ти не просто посвячена. І амулет — не тільки предмет сили. Ця людина — могутній чаклун, він створив Сема, щоб маніпулювати тобою.

— Ні!

— Я знав, що тобі не сподобається. Тобі здається, що це кохання, ти дівчинка, а дівчатка повинні мріяти.

— Сем рятував мене! Багато разів! Він урятував мою маму...

— У цій справі немає випадковостей, Дашо. Він рятував тебе тому, що Волков хотів, щоб ти довірилася Семові. І ти йому довірилася.

— Інструкторе, — сказала я. — Ви не праві. Є речі, які може зрозуміти тільки жива людина.

Я відразу пошкодувала про свої слова. Недобре нагадувати комусь, що він давно мертвий, — навіть гірше, ніж говорити про чиюсь зайву вагу або медичні проблеми. Але Інструктор не образився — тільки криво посміхнувся:

— Немає випадковостей. Масові жертви в університеті й дівчинка, яка ледь не стала Тінню, — тільки маневр, щоб відвернути увагу від чогось більшого. Щось станеться, і дуже скоро. Просто будь готова.

Сем сидів на сідалі, спорудженому із залишків меблів. Коли ми з Гришею зайшли в його камеру, він тільки ледь підвів голову.

— Ми принесли тобі їсти, водички, термос, — заторохкотів Гриша. — Це сумка з ковдрами, пухові, майже нові, це туристська пінка, це книжки — детективи, до речі, почнеш — не відлипнеш. Це твої лахи, светр, одягнись. Ось ліхтарик, заряджається вручну, ручку крутиш — і не треба батарейок.