Розділ шістнадцятий Сем

У мене стисло горло.

— Я... завжди тебе пам’ятатиму, Сем. А зараз відпускаю. Ти вільний!

Я майже побачила усмішку полегшення, що зародилася в куточках його губ. Я зняла з нього провину й відповідальність. Зараз він скаже: «Залишимося друзями, якщо ти хочеш». І ми потиснемо одне одному руки, як приятелі, з’їмо його чудесний сир і розбіжимося назавжди...

Усмішка на Семовому лиці змінилася на гримасу.

— Ні, — сказав він уривчасто.

— Що?

— Ні! Мені плювати на чари, пристріт, на всі ці справи... Я все одно тебе любитиму!

— Але мене не можна...

— А я буду!

Мій таймер закінчив зворотний відлік. Дійшов до позначки «нуль-нуль» і запищав.

Поринаю в тепле море. Бачу вогні на дні.

Поринаю в зірки лицем. Хапаю губами. П’ю зірки.

Відштовхуюся від чорного дна й піднімаюся нагору. Бачу світло на поверхні, зринаю й далі злітаю. Небесні коралові риби торкаються моєї шкіри. Піднімаюся вище — я зграя птахів, захоплених вихором. Розлітаюся на частини й збираюся докупи знову, осідаю по тугому канаті смерчу, вивертаюся навиворіт, вириваюся з жерла вулкана — я лава, я цунамі, я дикий білий прибій...

І знову поринаю в тепле море.

— Дашо! Дашо!

Прочинилися матові дверцята душової кабінки. Усередині стояв Гриша з балоном фарби в руках. Я засичала, як пробите колесо:

— Ти що? З глузду з’їхав?!

З кімнати чулася ніжна, сомнамбулічна мелодія, придатна для трансу й медитації, Сем спав зі щасливою усмішкою на лиці й не знав, що в його ванній у душовій кабіні з’явився службовець Доставки. Я щільніше загорнулась у чоловічий халат:

— Гришо, ти здурів?!

— Вибач, вибач... мені треба тобі сказати... Тут у нас таке сталося... Ти Тінь вирубила.