— Тихо, тихо, любий сер! — умовляв чоловічок, кладучи свій капелюх на стіл. — Будьте обачні. За образу ви можете відповідати. Заспокойтесь, прошу, сер.
— Як ви насмілились вивезти мою сестру з дому? — лютував старий.
— А! оце так! — ухвалив худорлявий.— Так ви й повинні питати. Як ви насмілились, сер, га?
— Та хто ви в біса такий? — спитав містер Джінгл тоном, що примусив маленького добродія мимохіть ступити два кроки назад.
— Хто він? — втрутився містер Вордл. — Ти хочеш знати, хто він, мерзотнику. Він — мій довірений, містер Перкер. Перкер, я позиваю цього молодця... я знищу його... А ти, — удався містер Вордл до своєї сестри,— ти, Рахіль... тобі, Рахіль, у такі літа слід було б не бігати з якимсь волоцюгою й віддавати на ганьбу всю родину та й саму себе. Бери капелюшок — і ходім. Гей! хто там? Покличте карету та подайте рахунок цієї леді. Чуєте ви?
— Зараз, сер, — відповів Сем, з’являючись з швидкістю, яка мусила б вразити кожного, хто не знав, що семове око під час усієї розмови зазирало крізь дірку в замку.
— Бери капелюх! — повторив містер Вордл.
— Не робіть цього, — сказав Джінгл. — Залиште кімнату, сер... нема чого робити... леді вільна в своїх вчинках... має більше як двадцять один рік.
— Більше як двадцять один! — гнівно вигукнув містер Вордл. — Більше як сорок один!
— Неправда, — сказала тітка. Обурення перемогло в неї бажання зомліти.
— Та тобі буде п’ятдесят; зажди лише годину, — настоював містер Вордл.
Тут дівуля-тітка голосно зойкнула і знепритомніла.
— Склянку води! — сказав чемний містер Піквік, покликавши господиню.
— Склянку? — повторив розлючений Вордл.— Цебро! І облийте її всю. Вона цілком заслуговує цього.
— А, який же ви звір! — заступилася добросердна господиня. — Бідна леді!
— Карета готова, сер, — сповістив Сем, з’являючись в отворі дверей.
— Ходім! — скомандував містер Вордл. — Я віднесу її на руках.
По цих словах істерика в леді поновилася з подвійною силою.
Господиня збиралась була піднести голосний протест проти такого брутального поводження і лагодилась запитати, чи не вважає себе містер Вордл за власника цього бідного створіння, коли на сцену виступив містер Джінгл.
— Коридорний! — гукнув він. — Покличте поліцію!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ IX, який усував останні сумніви (якщо вони в кого були) щодо безкорисливості вдачі містера Джінгла.“ на сторінці 6. Приємного читання.