— Чому ти не сказала мені цього раніше?— обурився Сем, витягаючи вказані чоботи з купи взуття, яка лежала перед ним.— Я думав, це один з тих, що дають по три пенси на чай. А тут тобі окремий кабінет, та ще й леді на додаток. Якщо він справжній джентльмен, то тут заробиш і шилінг за день, не рахуючи різних доручень.
Підбадьорений цими міркуваннями, Сем заходився чистити з таким завзяттям, що через кілька хвилин і чоботи і черевики були коло дверей п’ятого номера.
— Увійдіть! — озвався чоловічий голос, коли Сем постукав у двері.
Ступивши в кімнату, Сем віддав свій найкращий поклін і опинився перед леді з джентльменом, що сиділи за сніданком. Поставивши чоботи коло ніг джентльмена, а черевики — коло ніг леді, Сем ще раз уклонився і позадкував до дверей.
— Коридорний! — покликав джентльмен.
— Сер! — відповів Сем, прочиняючи двері й тримаючись за ручку.
— Знаєте ви, де у вас той... як його... Докторська Колегія?
— Так, сер.
— А де?
— Коло собору святого Павла, сер. Низенькі ворота ліворуч. З одного боку — книгарня, а з другого — готель, а посередині два швейцари в’язнуть з своїми дозволами, наче комісіонери які.
— В’язнуть з дозволами?
— Дозволи на одруження,— пояснив Сем.— Два молодці в білих хвартухах. Хапаються за свої капелюхи, ледве вступиш: «Дозвіл, сер, дозвіл?» Чудні хлопці... та й пани їхні — теж, сер. Старі шахраї; тут не помилишся.
— Що ж вони роблять?— спитав джентльмен.
— Роблять. Вони обдурюють, сер. Та це ще не найгірше, ні! Вони втокмачують старим у голови таке, що їм ніколи й на думку не спало б. Мій батько, сер, був кучер. Він був удівець і гладкий незвичайно. Його пані померла й заповіла йому чотириста фунтів. Ну, ясна річ, пішов він до Колегії — побачити фахівця — спитати, куди примістити гроші. Причепурився: ботфорти, в петельці квіти, модний капелюх, зелений шарф. Зовсім джентльмен. Проходить під ворітьми, наближається до нього той комісіонер, скидає капелюх: — Дозвіл, сер, дозвіл? — Що то за дозвіл? — питається батько.— Дозвіл на одруження.— Туди к бісу,— каже батько,— та я й не думав про нього.— А я гадав, вам потрібний дозвіл.— Батько поміркував трохи й каже:— Ні, я надто старий і до того ж занадто гладкий.— Нічого подібного, сер,— заперечує той.— Ви думаєте?— питає батько.— Певний, — відповідає той, — минулого понеділка ми одружили джентльмена, вдвоє огряднішого за вас.— Та невже? — здивувався батько.— Але це так, сер. Ви — просто лялька проти нього. Сюди, сер, сюди! — вже просить зайти. І батько пішов за ним, наче мавпа за катеринкою. Приводять його в якусь контору, десь на задньому дворі.Там серед брудних паперів та бляшаних ящиків сидить якийсь хлопець і удає, ніби дуже зайнятий.— Сідайте, прошу, сер, а я тим часом напишу вам свідоцтво,— каже юрист.— Батько подякував, сів, розплющив очі, роззявив рота і роздивляється написи на ящиках.— Як ваше прізвище, сер? — питає юрист.— Тоні Веллер.— Якої парафії? — «Прекрасна Дикунка»,— каже батько, бо він часто зупинявся там, їздячи, а за парафії не знав нічогісінько. — А як ім’я вашої нареченої? — Батька наче грім ударив:— Чорт мене візьми, як я його знаю,— каже.— Невжеж не знаєте? — Не більше за вас,— відповідає батько,— мабуть, можна буде вписати його згодом? — Ні в якому разі.— Ну, то міс Кларк.— Яка Кларк? — Сусана Кларк з готелю «Маркіз Гренбі» в Доркінгу. Вона не відмовиться, коли її попросити. Я, правда, не казав ще їй нічого, але певний, що вона не відмовиться.— Дозвіл дали. Вона не відмовилась і, що ще гірше, живе з ним і досі. А я так і не одержу спадщини в чотириста фунтів.
— Вибачте, сер,— перепросив Сем, закінчивши своє оповідання,— але коли я розповідаю оці неприємності, воно йде в мене, як нова тачка з підмазаним колесом.— І, перечекавши хвилину, чи не буде яких розпоряджень, пішов.
— Пів десятої... саме час... зараз іду...— сказав джентльмен, що його навряд чи треба рекомендувати, як містера Джінгла.
— Час... для чого? — кокетуючи, спитала дівуля-тітка.
— Дозвіл, найкращий з агнелів... повідомити в церкві... назвати вас завтра моєю,— відповів містер Джінгл, стискуючи їй руку.
— Дозвіл! — зашарілась Рахіль.
— Дозвіл,— повторив містер Джінгл.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ IX, який усував останні сумніви (якщо вони в кого були) щодо безкорисливості вдачі містера Джінгла.“ на сторінці 2. Приємного читання.